, ДАМ 80 Б -Яку роль відіграла мама у становленні Петруся? -Як допоміг у вихованні хлопчика дядько Максим? Чому саме він найбільше розумів хлопця? -Чи можна стверджувати, що Евеліна для Петра – «дарунок прихильної долі»?
Дядько Максим суворий, але чесний та турботливий. Саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька Максима. Яценко, відрізняється від інших героїв бійцівським характером. У молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Це свідчить про те, що він дбайливий та рішучий.
Дядько Максим:чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний.
Жил-был маленький светофор. Звали его Светик. Он стоял на перекрестке двух небольших улиц и смотрел сначала зеленым глазом налево, красным – направо, а потом желтым туда и сюда.
Стоит и смотрит день и ночь. А мимо едут машины – большие, средние, маленькие; идут или бегут люди – маленькие, средние и большие. Светик заметил, что и машины, и люди больше всего рады зеленому свету.
Посмотрит Светик зеленым глазом, сразу же колесами машины задвигают. Посмотрит красным – все останавливаются в нетерпении, дают задний ход, фыркают и молчат.
- Подождите, потерпите, уступите! Через миг я и вам зажгу зеленый свет.
И так день и ночь. И все время одним хорошо: они едут и идут, а другим плохо: они стоят и ждут. И это огорчало доброго Светика. Ведь так неприятно говорить кому-нибудь: «Нет». Особенно если он спешит.
И однажды Светик решил: « Пусть всем будет хорошо! Буду смотреть и направо, и налево зелеными глазами!» Как было бы хорошо!
Если бы это произошло, все бы затряслось, загудело, заскрипело, завизжало! Машины налетели бы друг на друга, люди попали б под машины!
Но, к счастью, Светик мог смотреть налево и направо только желтыми глазами! Одни машины останавливались на желтый свет, другие приготовились мчаться, но никто не двинулся с места. «Я хотел быть добрым для всех сразу, - подумал Светик, - и чуть-чуть всех не погубил!»
И опять вместо двух желтых глаз зеленый посмотрел налево:
- Идите, бегите, мчитесь.
А красный смотрел направо:
- Подождите, потерпите, уступите дорогу!
И одни поехали, а другие остановились и стали ждать.
Все-таки, наверное, лучше вовремя сказать: «Нет», - объяснил Светик осенним листьям, которые кружились около него на ветру.
Так приятно всем всегда говорить: «Да», но все-таки иногда, «нет» лучше, чем «да», - говорил Светик снежинкам, которые весело плясали вокруг него и становились то зелеными, то желтыми, то красными.
)На протяжении романа образ Онегина кардинально меняется. В конце повествования это уже не тот повеса, который, устав от пиров и балов, все критикует. Евгений узнал жизнь настоящую, а не карнавал. Он научился подчиняться обстоятельствам, а не игнорировать их. Глубокие и искренние переживания делают героя богаче духовно. Наблюдательный человек и тонкий психолог, Онегин при первой же мимолетной встрече оценил Татьяну. Но обстоятельства, его эгоизм и покорность традициям того общества, которое он презирает, разлучают их. Встретившись безнадежно поздно, герои понимают, что «счастье было так возможно», но они сами его упустили. Онегин поступил с героиней благородно, но недальновидно. Ему и в голову не могло прийти, что через несколько лет он будет умирать от любви к этой «простушке», «сельской девочке». Да, такова его судьба.
Дядько Максим суворий, але чесний та турботливий. Саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька Максима. Яценко, відрізняється від інших героїв бійцівським характером. У молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Це свідчить про те, що він дбайливий та рішучий.
Дядько Максим:чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний.
Объяснение: