Відповідь:
Пояснення:
ЛІТЕРАТУРА КЛАСИЦИЗМУ
Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам Принадність і красу утворює пісням...
Ніколи Буало
Класицизм (від латин, classicus взірцевий, еталонний) цс папрям у європейському мистецтві й літературі XVII ст. (у деяких країнах і у XVIII ст.), зорієнтований на античні зразки, котрі проголошувались ідеальними (взірцевими), а тому гідними наслідування. Класицизм вирізнявся суворою регламентацією, вимогою твердого дотриманням чітких, раз і назавжди встановлених норм і правил, викладених у різноманітних поетиках (наприклад, у «Мистецтві поетичному:-» Н. ІЗуало). Цей напрям виявився як у літературі, так і в інших видах мистецтва (живописі, архітектурі, музичному, парковому та іи.).
Найвидатніпіі представники літератури класицизму: II. Корнель, Ж. Расіи, Мольєр, Н. Буало, Ж. Лафонтен, Ф. Маллерб, згодом Вольтер (Франція), У. Фосколо (Італія), А. Поуп (Англія), М. Опіц, Й. К. Готінсд (Німеччина) та іи.
Хоча бароко і класицизм народилися в XVII ст., між ними існували докорінні відмінності. Якщо митці бароко «подібіпім відтворювали подібне» хаотичність, ілюзорність і швидкоплинність життя вони втілювали у так само «хаотичних, ілюзорпих і швидкоплинних» образах і художніх засобах, то класицисти якраз навпаки: хаотичності, ілюзорності і швидкоплинності навколишнього світу’ протиставляли демонстративну упорядкованість, нормативність і «незмінність» законів мистецтва.
КЛАСИЦИЗМ І БАРОКО
Класицисти різко критикували барокове мистецтво. «Слово й поняття «бароко» народилося як вираз осуду, як визначення відхилень від норми, від канонізованих уявлень і форм. Ця точка зору на бароко була підхоплена класицистами й просвітителями, які, претендуючи на роль єдиних спад коємців Ренесансу, прагнули повністю усунути свого противника, який, слід сказати, мав не менші права на згадану спадщину» (Д. Наливайко). Класицисти взагалі вирізнялися неабиякою естетичною агресивністю, особливо в цитаделі класицизму - абсолютистській Франції. Так, Вольтер лише за
те, що твори Шекспіра не відповідали правилам класицизму, назвав геніального англійця... «п'яним дикуном». А Жан-Жак Руссо в знаменитій «Енциклопедії» буквально «знищив» музику бароко: «Бароко в музиці означає музику, гармонія якої заплутана, переповнена прикрасами і дисонансами, з нечіткими інтонаціями і штучним ритмом». І це сказано про божественну музику Йоганна Себастьяна Баха, Генделя і Антоніо Вівальді! І лише пізніші епохи визнали, що бароко - це не «фальшивий самоцвіт» (Н. Буало), а коштовна перлина в скарбниці всесвітньої культури.
Відповідь:
Пояснення:
ЛІТЕРАТУРА КЛАСИЦИЗМУ
Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам Принадність і красу утворює пісням...
Ніколи Буало
Класицизм (від латин, classicus взірцевий, еталонний) цс папрям у європейському мистецтві й літературі XVII ст. (у деяких країнах і у XVIII ст.), зорієнтований на античні зразки, котрі проголошувались ідеальними (взірцевими), а тому гідними наслідування. Класицизм вирізнявся суворою регламентацією, вимогою твердого дотриманням чітких, раз і назавжди встановлених норм і правил, викладених у різноманітних поетиках (наприклад, у «Мистецтві поетичному:-» Н. ІЗуало). Цей напрям виявився як у літературі, так і в інших видах мистецтва (живописі, архітектурі, музичному, парковому та іи.).
Найвидатніпіі представники літератури класицизму: II. Корнель, Ж. Расіи, Мольєр, Н. Буало, Ж. Лафонтен, Ф. Маллерб, згодом Вольтер (Франція), У. Фосколо (Італія), А. Поуп (Англія), М. Опіц, Й. К. Готінсд (Німеччина) та іи.
Хоча бароко і класицизм народилися в XVII ст., між ними існували докорінні відмінності. Якщо митці бароко «подібіпім відтворювали подібне» хаотичність, ілюзорність і швидкоплинність життя вони втілювали у так само «хаотичних, ілюзорпих і швидкоплинних» образах і художніх засобах, то класицисти якраз навпаки: хаотичності, ілюзорності і швидкоплинності навколишнього світу’ протиставляли демонстративну упорядкованість, нормативність і «незмінність» законів мистецтва.
КЛАСИЦИЗМ І БАРОКО
Класицисти різко критикували барокове мистецтво. «Слово й поняття «бароко» народилося як вираз осуду, як визначення відхилень від норми, від канонізованих уявлень і форм. Ця точка зору на бароко була підхоплена класицистами й просвітителями, які, претендуючи на роль єдиних спад коємців Ренесансу, прагнули повністю усунути свого противника, який, слід сказати, мав не менші права на згадану спадщину» (Д. Наливайко). Класицисти взагалі вирізнялися неабиякою естетичною агресивністю, особливо в цитаделі класицизму - абсолютистській Франції. Так, Вольтер лише за
те, що твори Шекспіра не відповідали правилам класицизму, назвав геніального англійця... «п'яним дикуном». А Жан-Жак Руссо в знаменитій «Енциклопедії» буквально «знищив» музику бароко: «Бароко в музиці означає музику, гармонія якої заплутана, переповнена прикрасами і дисонансами, з нечіткими інтонаціями і штучним ритмом». І це сказано про божественну музику Йоганна Себастьяна Баха, Генделя і Антоніо Вівальді! І лише пізніші епохи визнали, що бароко - це не «фальшивий самоцвіт» (Н. Буало), а коштовна перлина в скарбниці всесвітньої культури.
Главная идея рассказа состоит в обличении чинопочитания. Этот порок губит личность, унижает ее достоинства. Ведь человек, осознанно унижающийся перед другим человеком, уже никогда не станет полноценной личностью в этом мире. Вот поэтому порок надо обличать, надо показывать его пагубность для других. Данное произведение было написано в конце XIX в. , но оно не теряет своей актуальности, так как до сих пор существуют люди, поднимающиеся в должностях благодаря низкопоклонству, и чиновники, готовые слушать похвалы и лживые комплименты в свой адрес.