Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.
Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.Слід сказати, що Остап був не поодинокий у своєму прагненні здобутися свободи і жити на волі. В часи кріпацтва люди цілими родинами бігли від знущання та кривди панів, підтримували один одного у подорожах і пошуках кращого життя, прямуючи здебільшого за кордон. Але й за кордоном їх не чекало гарне життя, не чекала бажана воля. Та й шлях туди був досить важким і сповненим небезпекою. Доказом тому є поранення Остапа, потім пастка у злодійському циганському гнізді, а далі ув’язнення Остапа і намагання віддати
назад до пана.
Та Остап повинен був вважати себе щасливим навіть у цьому положенні, бо Соломія настільки його кохала, що не вважала свого життя без Остапа. Вона дуже хотіла його визволити і навіть склала вдалий план. З Іваном Котигорошком ця відважна дівчина спробувала відбити свого коханого у турків, коли ті перевозили Остапа через Дунай. Спроба визволення Остапа закінчилася загибеллю Івана і Соломії, а ось сам Остап залишився живий і потім прожив довге, невеселе життя.Кінець оповідання трагічний. Соломія, кохана жінка Остапа, найвірніша подруга у небезпечній мандрівці, загинула у водах Дунаю. Сумно стає від прочитаного, але водночас відчуваєш велич волелюбного українського народу, для якого шлях до щастя — це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
Официальной причиной войны стало нарушение условий Тильзитского мира Россией и Францией. Россия, несмотря на блокаду Англии, принимала в своих портах ее суда под нейтральными флагами. Франция же присоединила к своим владениям герцогство Ольденбургское. Наполеон посчитал оскорбительным для себя требование императора Александра о выводе войск из герцогства Варшавского и Пруссии. Война 1812 года становилась неизбежной.
Вот краткое содержание Отечественной войны 1812 года. Наполеон во главе огромной 600-тысячной армии форсировал Неман 12 июня 1812 года. Российская армия, насчитывавшая только 240 тыс. человек, была вынуждена отступать вглубь территории страны. В битве под Смоленском Бонапарту не удалось одержать полной победы и разбить соединившиеся 1-ю и 2-ю Русские армии.
В августе главнокомандующим был назначен Кутузов М.И. Он не только обладал талантом стратега, но и пользовался уважением среди солдат и офицеров. Генеральное сражение французам он решил дать близ села Бородино. Позиции для русских войск были выбраны наиболее удачно. Левый фланг защищали флеши (земляные укрепления), а правый фланг – река Колочь. В центре располагались войска Раевского Н.Н. и артиллерия.
1 октября, в день храмового праздника, к Троекурову съезжаются гости. Антон Пафнутьевич Спицын опаздывает, объясняет, что опасался разбойников Дубровского (именно он показал под присягой, что Дубровские незаконно владеют Кистеневкой). У самого Спицына с собой большая сумма денег, которую он прячет в особом поясе. Исправник божится, что поймает Дубровского, так как у него есть список примет разбойника, впрочем, по замечанию Троекурова, под список этих примет может подойти очень много людей. Помещица Анна Савишна уверяет, что Дубровский справедлив. Узнав, что она отправляет сыну в гвардию деньги, не ограбил ее. Троекуров заявляет, что в случае нападения справится с разбойниками своими силами и рассказывает гостям о подвиге Дефоржа
Вот
Объяснение:
Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.
Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.Слід сказати, що Остап був не поодинокий у своєму прагненні здобутися свободи і жити на волі. В часи кріпацтва люди цілими родинами бігли від знущання та кривди панів, підтримували один одного у подорожах і пошуках кращого життя, прямуючи здебільшого за кордон. Але й за кордоном їх не чекало гарне життя, не чекала бажана воля. Та й шлях туди був досить важким і сповненим небезпекою. Доказом тому є поранення Остапа, потім пастка у злодійському циганському гнізді, а далі ув’язнення Остапа і намагання віддати
назад до пана.
Та Остап повинен був вважати себе щасливим навіть у цьому положенні, бо Соломія настільки його кохала, що не вважала свого життя без Остапа. Вона дуже хотіла його визволити і навіть склала вдалий план. З Іваном Котигорошком ця відважна дівчина спробувала відбити свого коханого у турків, коли ті перевозили Остапа через Дунай. Спроба визволення Остапа закінчилася загибеллю Івана і Соломії, а ось сам Остап залишився живий і потім прожив довге, невеселе життя.Кінець оповідання трагічний. Соломія, кохана жінка Остапа, найвірніша подруга у небезпечній мандрівці, загинула у водах Дунаю. Сумно стає від прочитаного, але водночас відчуваєш велич волелюбного українського народу, для якого шлях до щастя — це самовіддана боротьба за волю та незалежність.