ответ: Слушай)
Объяснение:
1. Главной проблемой является тотальная зависимость от социальных сетей.
Причиной этой проблемы, по моему мнению, является непонимание со стороны социума,который окружает ребенка или подростка.
Раз есть зависимость, то становится реальным управление разумом.
К примеру, замечали, что большая часть молодого поколения одевается одинаково? Вот вам и аргумент. Там диктуют, что носить,что делать, над чем смеяться, о чем думать.
2.Второй проблемой является лень. Хоть она и встречается во всех поколениях, но под давлением первого пункта она в разы возрастает. Вместо выполнения различных домашних дел, индивид проводит время в своей кибер реальности. Это становится привычкой.
3. Непонимание,давайте поподробнее. Детей давят своими взрослыми стереотипами. Доходит до того, что ребенка заставляют молчать вместо того, чтобы выслушать его мнение. От этого рождается огромное количество конфликтов.
4. Подрастающее поколение заставляют быть похожими друг на друга. Уделю в этом пункте внимание школам. По моим личным наблюдениям, учителя больше оценивают тех учеников,которые беспрекословно слушают и делают то,что от них требуют. Звучит,будто так и нужно, но нет,постойте с выводами. Речь идет о том, что при попытке учеником проявить свою инициативу, учителя в большей части не дают этого сделать, это даже может ухудшить дальнейшие обстоятельства в учебе.
Главная героиня повести – удочеренная девочка Динка из детского дома.
Действие повести происходит летом в деревеньке под названием «Легкие горы». А почему они «легкие» - никто из местных жителей не может объяснить.
И вот отправили родители свою новую дочку к бабушке Тасе, старушке молчаливой с виду даже суровой. Зато никто лучше нее не расскажет обо всем на свете: и про горы, и про травы. И доброта этой пожилой женщины, на первый взгляд не видная, просто поражает. Именно эта сдержанная на эмоции бабушка Тася лучше всех понимает робкую и неуверенную в себе и своем будущем Динку. А вскоре и та научится понимать бабушку без слов.
Повесть о том, как девочка входит в новую семью, как у нее появились дяди, тети, братья.
Все, кто видел Динку в первый раз, отмечали ее сходство с бабушкой Тасей. «Она понимала, что никак не может быть похожа на бабушку Тасю, раз она ей не родная. Но именно с ее сияющих глаз и порывистых объятий вдруг пришло к Динке чувство семьи, в которой она не лишняя, а на своем месте, и уверенность, что ее не вернут в детдом.
Особенно когда мама сказала:
- Конечно, похожа, я это сразу поняла».
А еще в это лето Динку ждали подвиги. Благодаря ей и ребятам, удалось отстоять часть любимых корабельных сосен возле деревни, а вместо срубленных деревьев – посадить молодые.
Вся повесть Михеевой пронизана добром, теплом и любовью.
И хотя повествование все время идет от третьего лица, на протяжении всего произведения, складывается впечатление, что ведется оно от лица самой Динки.
Добро Получи неограниченный доступ к миллионам подробных ответов
Розповідаючи про задум поеми "Василь Тьоркін", О. Твардовський згадував, що цей образ виник ще за часів фінської кампанії, а потім склався в цілісний образ вже під час Великої Вітчизняної війни. Образ цього бійця був покликаний часом. І в той же час є в ньому щось таке, що ставить його поза часом.
Василь Тьоркін нагадує почасти героя з народних казок. Він солдат із тих, що не пропадуть за будь-яких обставин, що з топора кашу зварять. У ньому впізнаєш казкового героя, але разом із тим він наділений рисами цілком сучасними для поета. Твардовський писав:
Тьоркін, хлопець так собі,
Як і всі солдати.
Ні, він хлопець хоч куди.
Хлопець в цьому роді
В кожній роті є завжди,
Навіть в кожнім взводі.
Що ж приваблює у цьому звичайному солдатові? Перш за все його оптимізм і доброта. Він любить людей і завжди готовий прийти на до . Та й руки має до всякого діла звичні. Ось він легко лагодить годинника в діда з бабою, до яких поставлений "на постой". І дідусь не просто радіє, що дзиґарі пішли. Він бачить, що в цьому молодому бійці живе традиція солдатської виручки, вміння, кмітливості. Тьоркін - людина невгамовна, весела, життєрадісна. Життя, сповнене випробувань, не зробило його суворим чи жорстоким, навпаки - навчило його цінувати кожну мить життя. І тому він непереможний:
А проте живий вояка,
І готовий завше в бій.
Курить, їсть і п'є зі смаком
Всюди на передовій.
Він не втрачає гумору навіть у критичних ситуаціях. Щойно перепливши крижану річку, аби попросити про до для товаришів, він ледь не загинув, а проте ще й кепкує з себе і не забуває про завдання. Так з глави "Переправа" дізнаємося про воєнні подвиги Тьоркіна. Він не з боягузів. Воював чесно. І не за нагороду. Проте у частині "Про нагороду" все ж зізнається, що бувають у житті ситуації, коли б і нагорода стала в нагоді. І читач цілком розуміє Тьоркіна:
Ні, хлоп'ята. Що там орден,
Не загадуючи вдаль,
Я ж сказав, що я не гордий,
Згоден я і на медаль.
Та головне - це те, що він один із багатьох солдатів, які впізнають у ньому свого. Без нього сумно. Він і підтримає, і пожартує, і на гармоні заграти вміє. Там, де він, немає місця розпачу, смутку, бо він переконаний: людина може подолати все, аби лише вірила в себе. Таким ми бачимо його у главі "Смерть і воїн", де перед волею людини до життя, перед солдатською взаємовиручкою і Смерть відступає, "на відстрочку давши згоду".
У чому ж сила Тьоркіна? У тому, що він по-справжньому добра людина. Поряд із ним не просто весело. Він надійний в усьому. Він повертає людям віру в життя, в найкраще, яке неодмінно настане.