сказка А. С. Пушкина ближе к народной, чем сказка В. А. Жуковского. В пушкинской сказке зла царевне желает не посторонняя ведьма, а злая мачеха, как это обычно бывает в русских народных сказках. Пушкин использует волшебные числа 7 и 3: царевна попадает к семи богатырям, Елисей три раза обращается за к месяцу, солнцу и ветру. Важно, что королевич обращается именно к силам природы.
В пушкинской сказке, как и в сказке Жуковского, есть зачин и концовка, но, в отличие от Жуковского, Пушкин чаще использует ритмичные повторы, например «путь-дорога» , «царь-отец» , «росла, росла» , «красавица-девица» ; использует постоянные эпитеты, например «черной зависти полна» , «в светлой горнице» , «стол дубовый» , «красная девица» .
Сказка Пушкина нравится детям больше, потому что она более душевная, чем сказка Жуковского.
— Сказка Пушкина очень близка к народной сказке. Чем она отличается от нее?
все пушкинские сказки написаны стихами, в них есть рифма и ритм
Объяснение:
Не соглашусь, что Раскольников считает себя правым, потому что если бы считал - не мучил бы свою душу. Скорее, он проверял свою теорию, которую после вообще откинул, признав ее провальной. Со всем остальным соглашусь. Герой пошел на убийство, совсем не думая о последствиях. По словам критика, Раскольников запутался, в результате чего совершил ужасное преступление. Он будет мучить себя, свою душу этим всю жизнь, не найдет покой, что говорит о Родионе как о неплохом человеке, поддавшемся искушению.
Державець повинен навіювати страх таким чи ном, щоб коли й не заслужити любові, то уникнути ненависті, бо цілком можливо страхати і водночас не стати ненависним. Він завжди цього доб'ється, якщо не займе ні майна громадян і підданців, ні дружин їхніх. Коли до ведеться все-таки пролити чиюсь кров, це треба робити, маючи для цього достатнє виправдання і явну причину, але більше треба утримуватися від чужого маїїна, бо люди скорше забудуть батькову смерть, ніж утрату спадщини.
Володар— і це найголовніше-повинен уживатися зі своїми підданцями так, щоб його не змушували змінюватися ніякі випадкові обставини — не щасливі чи щасливі. Адже коли така необхідність настане в дні невдач, то зло вже буде невчасне, а добро твоє ви явиться марним, бо його вважатимуть зробленим як ви мушений захід, і не буде тобі за нього ніякої подяки.
Найгірше, чого Державець може чекати від ворожого йому народу, — це бути ним покинутим; а маючи ворогом знать, йому треба боятися не тільки того, що вона його кине, але й що вона виступить проти нього; можні далекоглядніші й хитріші, і тому завжди подумають про порятунок і намагаються запобігти ласки переможця. Нарешті, Державцеві доводиться завжди жити з тим самим народом, але він може цілком обійтися без одних і тих самих знатних, бо він вільний щодня давати або відбирати знатність, підносити знатних чи гнати їх геть. Щоб краще це пояснити, скажу, що про можних треба судити пере важно з двох ознак: або вони показують насправді, що всіляко пов'язують себе з твоєю долею, або ні.
Щодо розумових вправ, то Державець повинен читати історію й зосереджуватися в ній на діяннях великих мужів, розглядати їхні вчинки на війні, вивчати причини їхніх перемог і поразок, щоб не допуститися помилок одних і наслідувати приклад інших; найважливіше йому чинити, як уже чинив колись той або той видатний муж, який брав за взірець когось із славних і звеличених в історії, чиє життя і подвиги завжди були у нього перед очима.
Державець має бути настільки мудрий, щоб умів не дати себе зганьбити тими вадами, через які міг би втратити владу, і стерегтися, як може, перед інши ми; якщо ж він не в змозі цього зробити, то може дати собі волю без особливих вагань. Нарешті, хай він не бо їться стягнути на себе ганьбу за ті хиби, без яких важко врятувати державу; адже якщо вникнути як слід у все, то знайдеться щось, що здається чеснотою, але вірність їй була б загибеллю для Державця; знайдеться інше, що зда ється вадою, але, дотримуючись її, Державець прийде до безпеки й успіху.