Вот мой Онегин на свободе;
Острижен по последней моде,
Как dandy лондонский одет —
И наконец увидел свет.
Он по-французски совершенно
Мог изъясняться и писал;
Легко мазурку танцевал
И кланялся непринужденно;
Чего ж вам больше? Свет решил,
Что он умен и очень мил.
Онегин был по мненью многих
(Судей решительных и строгих)
Ученый малый, но педант:
Имел он счастливый талант
Без принужденья в разговоре
Коснуться до всего слегка,
С ученым видом знатока
Хранить молчанье в важном споре
И возбуждать улыбку дам
Огнем нежданных эпиграмм.
Он знал довольно по-латыне,
Чтоб эпиграфы разбирать,
Потолковать об Ювенале,
В конце письма поставить vale,
Да помнил, хоть не без греха,
Из Энеиды два стиха.
Он рыться не имел охоты
В хронологической пыли
Бытописания земли:
Но дней минувших анекдоты
От Ромула до наших дней
Хранил он в памяти своей.
Відповідь:
Друга книга «Хронік Нарнії» (цього своєрідного протоєвангелія англійського письменника і філософа-мораліста Клайва Стейплза Люїса) розповідає, що трапилося із чотирма дітьми — Пітером, Сюзан, Едмундом та Люсі, — коли їх на якийсь час відіслано з Лондона.
Будинок старого професора, у якому діти зупинилися, виявився дуже цікавим і навіть чарівним. Бо, як з'ясувалось, через стареньку шафу у порожній кімнаті можна потрапити до дивовижної країни Нарнії. І там діти пережили багато розмаїтих пригод, у яких мали нагоду ліпше пізнати себе, щоденно роблячи вибір поміж добром і злом.
«Жодного сумніву: нас залишили самих. Ліпше просто бути не може. Той старий дозволить нам робити все що завгодно», — мовив Пітер до Сюзан, Едмунда та Люсі. Справді, скидалось на те, що старий професор жив у якомусь своєму світі, тому діти кинулись шукати собі розваг у величезному старому будинку, розташованому геть на окраїні. Спершу було до трему цікаво досліджувати той будинок: довгі коридори, нескінченні опочивальні для гостей, ціла низка кімнат із книгами та один здоровенний темний покій, у якому нічого не було, окрім великої старої шафи для одягу. «Ага, — подумала собі Люсі, — це варто перевірити». Коли вона пропхалася поміж шуб, що там висіли, то відчула щось м'яке, сипке і страшенно холодне. Потім дівчинка зауважила, що оте холодне «щось» м'яко сиплеться на неї згори, і збагнула, що опинилась посеред лісу вночі. Під ногами лежав сніг, а в повітрі кружляли сніжинки. Люсі потрапила у незнаний дивокрай — Нарнію.
Пояснення: