Прочитайте усмішку «Відкриття охоти», яка належить до збірки «Мисливські усмішки». Напишіть твір на тему: «Сміємося, отже, не здаємося». Використовуйте приклади з творчості Остапа Вишні.
Сміх – це сила, що долає негаразди і проблеми, магічний ключ до радості та оптимізму. І немає кращого прикладу того, як здатність сміятися просуває нас вперед, ніж у творчості видатного українського гумориста Остапа Вишні. Він – майстер розважального письма, автор численних гумористичних творів, які стали класикою вітчизняної літератури.
Одна з усмішок, яка належить до збірки "Мисливські усмішки", називається "Відкриття охоти". У цій усмішці Остап Вишня змальовує ситуацію, коли власник землі влаштовує охоту на своєму маєтку. Здавалося б, нічого надзвичайного, але виявляється, що на його території з'являється ведмідь з цирку, якого випустили на волю. Ведмідь піддається своїм інстинктам і починає "охотитися" за мисливцями, тим самим змінюючи роль полюванця на полюваного.
Ця ситуація може здатися тривіальною, але саме в ній ми бачимо, як винахідливість Остапа Вишні викликає сміх і приносить радість. Автор зумів створити комічний образ ведмедя, який, хоча і знаходиться на свободі, все ж має головний метафоричний поштовх – змусити нас замислитися над власними переживаннями та проблемами. Очевидно, Остап Вишня хотів наголосити на тому, що навіть у такій незвичній ситуації, коли здається, що все втратило звичний порядок, можна знайти причини для сміху і радості.
Сміх у творчості Остапа Вишні – це не просто розвага, а й мудрість. Він уміло використовував гумор як засіб для розкриття життєвих істин і висміювання недоліків суспільства. Він засуджував губити життєву енергію на занепад, відчай і печаль, а натомість пропонував регулярно сміятися, відчувати радість і відвертатися від своїх негараздів.
Тому, читаючи творчість Остапа Вишні, ми навчаємося, що сміх – це сила, яка може перетворити навіть найскладніші життєві ситуації на щось легке та невимушене. Сміючись, ми піднімаємо настрій, заряджаємося енергією та знаходимо внутрішню силу, щоб не здаватися перед проблемами, а з радістю крокувати вперед.
Отже, давайте сміятися, не здаючись! Нехай сміх буде нашим причинно-наслідковим засобом протистояння негараздам і невдачам. Довіряймо силі гумору, як Остап Вишня, і зустрічаймо кожен день з посмішкою, знімаючи напругу і розкриваючи нові горизонти радості.
Н.А.Некрасов одним из первых обратился к теме декабристов. В своей поэме «Русские женщины» он рассказал о героическом поступке жен декабристов, сосланных в Сибирь на каторгу. Следуя за мужьями, эти женщины оставляли удобную богатую жизнь, покидали родных и близких, несмотря на угрозы и препятствия со стороны властей. Одной из таких жен является княгиня Трубецкая, которой посвящена первая часть поэмы «Русские женщины». В начале поэмы мы видим Трубецкую, прощающуюся со своим отцом. Расставание очень тяжелое, но свой долг княгиня видит в том, чтобы находиться рядом с мужем. Приняв твердое решение, она готова к преодолению любых трудностей: Далек мой путь, тяжел мой путь, Страшна судьба моя, Но сталью я одела грудь… В Иркутске княгиню встречает губернатор и пытается убедить ее вернуться обратно. Для этого он использует самые разные средства. Сначала губернатор пытается играть на родственных чувствах, сообщая, что ее отъезд убил отца. Но Трубецкая непреклонна: Мне вам рассказывать смешно, Как я люблю отца, Как любит он. Но долг другой, И выше и святей, Меня зовет. Не испугал ее и суровый климат Сибири, голод, окружение каторжников: Ужасна будет, знаю я, Жизнь мужа моего. Пускай же будет и моя Не радостней его! Губернатор убежден, что в таких условиях проявление слабости неизбежно, и эта слабость еще больше усилит страдания ее мужа. Но Трубецкая отвечает: … я слез не принесу В проклятую тюрьму – Я гордость, гордость в нем Я силы дам ему! Губернатор противопоставляет трудности тюремной и привлекательность светской жизни, но княгиня предана мужу и отвергает свет, потому что там нет для него места. Следующий аргумент губернатора – отречение от титула и лишение всех прав. Но муж дороже, чем титулы: Нет! Ими я не дорожу, Возьмите их скорей! Где отреченье? Подпишу! И живо – лошадей!.. И даже то, что придется идти по этапу вместе с каторжниками, не пугает Трубецкую. Единственное, чего она боится – длительность пешего пути. Сраженный непреклонностью, целеустремленностью, бесстрашием, губернатор сдается и приказывает запрягать лошадей. Таков образ княгини Трубецкой, созданный Н.А.Некрасовым в поэме «Русские женщины». Этот образ позволяет поэту воспеть прекрасные черты русских женщин: огромную силу воли, гордость, преданность, чувство собственного достоинства.
Изучение «Кладовой солнца» следует рассматривать как продолжение и развитие темы «Родная природа» . Задача учителя в данном случае осложняется тем, что сказка-быль «Кладовая солнца» не просто произведение о природе. В дневниковой записи М. Пришвин рассказывает: «В „Кладовой солнца“ я написал, что правда есть суровая борьба за любовь… » Пришвин создает сказку «для всех» . Заложенный в ней смысл глубок. Подобно тому как солнце откладывало свою энергию в торфяных залежах, писатель вместил в «Кладовую солнца» все, что накопил за долгие годы: доброе отношение к людям, любовь к природе… Правда — не просто любовь к человеку. Она заключена в суровой борьбе за любовь и раскрывается в столкновении двух начал: зла и любви. «На одной стороне полукруга воет собака, на другой воет волк… Какой это жалобный вой. Но ты, прохожий человек, если услышишь и у тебя поднимется ответное чувство, не верь жалости: воет не собака, вернейший друг человека, — это волк, злейший враг его, самой злобой своей обреченный на гибель. Ты, прохожий, побереги свою жалость не для того, кто о себе воет, как волк, а для того, кто, как собака, потерявшая хозяина, воет, не зная, кому же теперь, после него, ей послужить» .
Зло, стремящееся удовлетворить хищные инстинкты, наталкивается на силу любви, на страстное желание выжить. Поэтому сказка Пришвина светится не только любовью — в ней борьба, в ней столкновение добра и зла.
Автором использованы некоторые приемы традиционной сказки. Здесь есть стечения почти сказочных случайностей и совпадений. Активное участие в судьбе детей принимают животные. Ворон, ядовитая змея, сорока, волк по кличке Серый Помещик враждебны детям. Собака Травка — представитель «доброй природы» — верно служит человеку. Интересно отметить, что первоначально сказка называлась «Друг человека» . Все философские рассуждения автора о «правде истинной» помещены в главах, повествующих о Травке.
И вместе с тем события в произведении имеют реальную основу. «Кладовая солнца» была написана в 1945 году, после окончания Великой Отечественной войны. А «еще в 1940 году автор говорил о своем намерении работать над рассказом о том, как поссорились двое детей и как пошли они двумя разделившимися дорогами, не зная, что в лесу сплошь да рядом такие дороги-обходы снова соединяются в одну общую. Дети встретились, и дорога сама их примирила» (по воспоминаниям В. Д. Пришвиной) .
Прием слияния сказочного и реального дал возможность писателю выразить свой идеал, мечту о высоком назначении человека, о его ответственности перед всем живым на земле. Сказка-быль пронизана оптимистической верой писателя в близость и возможность осуществления этой мечты, если искать ее воплощение в реальной жизни, среди обыкновенных на первый взгляд людей. Эту мысль писатель прежде всего выразил в главных героях произведения — Насте и Митраше.
Своеобразие произведения — раскрытие человека через природу, через отношение человека к природе. Пришвин писал: «Я ведь, друзья мои, пишу о природе, сам же только о людях и думаю».
"Сміємося, отже, не здаємося"
Сміх – це сила, що долає негаразди і проблеми, магічний ключ до радості та оптимізму. І немає кращого прикладу того, як здатність сміятися просуває нас вперед, ніж у творчості видатного українського гумориста Остапа Вишні. Він – майстер розважального письма, автор численних гумористичних творів, які стали класикою вітчизняної літератури.
Одна з усмішок, яка належить до збірки "Мисливські усмішки", називається "Відкриття охоти". У цій усмішці Остап Вишня змальовує ситуацію, коли власник землі влаштовує охоту на своєму маєтку. Здавалося б, нічого надзвичайного, але виявляється, що на його території з'являється ведмідь з цирку, якого випустили на волю. Ведмідь піддається своїм інстинктам і починає "охотитися" за мисливцями, тим самим змінюючи роль полюванця на полюваного.
Ця ситуація може здатися тривіальною, але саме в ній ми бачимо, як винахідливість Остапа Вишні викликає сміх і приносить радість. Автор зумів створити комічний образ ведмедя, який, хоча і знаходиться на свободі, все ж має головний метафоричний поштовх – змусити нас замислитися над власними переживаннями та проблемами. Очевидно, Остап Вишня хотів наголосити на тому, що навіть у такій незвичній ситуації, коли здається, що все втратило звичний порядок, можна знайти причини для сміху і радості.
Сміх у творчості Остапа Вишні – це не просто розвага, а й мудрість. Він уміло використовував гумор як засіб для розкриття життєвих істин і висміювання недоліків суспільства. Він засуджував губити життєву енергію на занепад, відчай і печаль, а натомість пропонував регулярно сміятися, відчувати радість і відвертатися від своїх негараздів.
Тому, читаючи творчість Остапа Вишні, ми навчаємося, що сміх – це сила, яка може перетворити навіть найскладніші життєві ситуації на щось легке та невимушене. Сміючись, ми піднімаємо настрій, заряджаємося енергією та знаходимо внутрішню силу, щоб не здаватися перед проблемами, а з радістю крокувати вперед.
Отже, давайте сміятися, не здаючись! Нехай сміх буде нашим причинно-наслідковим засобом протистояння негараздам і невдачам. Довіряймо силі гумору, як Остап Вишня, і зустрічаймо кожен день з посмішкою, знімаючи напругу і розкриваючи нові горизонти радості.