Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.
Історія Редагувати
Докладніше: Живопис бароко
Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості та ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти аристократію й церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність у різних країнах Європи. Водночас бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.Найкращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі та України в її складі, Австрії та Чехословаччини в її складі тощо.
Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори Караваджо та його послідовників — серед них Валантен де Булонь, Хосе де Рібера, Массімо Станціоне, Танціо да Варалло, Сальватор Роза, Жерар Дюфе та ін.Особливо стилем бароко переймалися єзуїти. Завдяки їхнім зусиллям бароко поширилося тодішнім світом й іноді навіть називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу за європейським зразком із палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збереглися гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом у Китаї.
Техніка олійного живопису Бароко Редагувати
Техніка малювання Караваджо[2] Редагувати
Використовуючи всю технічну та мистецько-історичну інформацію, яку ми зараз маємо про картини, які можна міцно віднести до Караваджо, можна підсумувати його технічну практику таким чином:
1) Переважне використання льняного полотна, встановленого на дерев'яному фільтрі.
2) Перевага темного червоно-коричневого ґрунту, часто залишається видимим, і використовується як середній тонус.
3) Використання драматичного освітлення з одним джерелом.
4) Не використовувалися попередні замальовки, він починав вільно малювати контури форм у темній фарбі і розмішувати основні світлі масиви свинцевими білилами.
5) Караваджо працював з обмеженою палітрою, характерною для художників XVII століття: кольори оксиду заліза (червона охра, жовта охра, умбра), кілька мінеральних пігментів (верміліон, свинцево-жовтий, свинцево-білий), сажа газова і ярь-мідянка (verdigris). Переважали земляні і охристі кольори, яскраві кольори завжди були завуальовані.
Я считаю, что это произведение можно назвать сказкой. Ведь весь его сюжет строился, как настоящая сказка. Она очень интересная, загадочная, а самое главное она нравоученая. Четыре злых волшебника, главная цель жизни которых — делать людям пакости, однажды осознают, что уже постарели и не могут заниматься своим делом так, как прежде. Они решают вернуть себе молодость. Для этого достаточно найти нескольких юных лентяев, собрать бездарно растраченное ими время, сделать с ним лепёшки и съесть их. Волшебники отправляются на поиски лентяев. Им удалось найти детей, теряющих время зря (среди них был и Петя Зубов), и собрать их потерянное время в мешки. После этого дети мгновенно постарели. А волшебники из муки, в которую добавили собранное время, сделали лепёшки. Однако они не смогли побороть жадность и съели больше лепёшек, чем надо, в результате чего превратились в детей. Только придя в школу, Петя Зубов видит, что постарел. Однако он думает, что просто ещё спит. Подумав об этом, он решает пока не просыпаться. Повидав свой класс и представившись при этом дедушкой Пети Зубова, он вновь отправляется в город, где пробует себя в разных взрослых ролях, которые оканчиваются для него неудачей из-за того, что он ничего не умеет. В конце концов, он решает проснуться, но осознаёт, что не может этого сделать. Петя в печали. Выясняется, что его не может узнать даже собственная мама. Только его пёс Дружок пришёл к нему. Из-за отсутствия денег Петя решает отправиться вместе со своим псом в лес, где не ступала нога человека. Таким образом он попадает в Волшебный лес, где живут злые волшебники. Дойдя до их жилища, Петя никого не застаёт дома. Войдя в пустой дом, он разговаривает с волшебной кукушкой на настенных часах. Петя поит кукушку водой (чего волшебники никогда не делали), и за это кукушка соглашается ему снова стать мальчиком. Она объясняет Пете, что для этого нужно лишь повернуть часовую стрелку на часах волшебников на три круга назад, сказав при этом заклинание. Заклятие будет снято, а волшебники исчезнут. Это нужно сделать до захода солнца, после него снять заклинание будет невозможно. Но Петя узнаёт от кукушки и о том, что в городе есть ещё две девочки и один мальчик, превращённые в стариков, и если Петя повернёт стрелку без их присутствия, то он превратится в мальчика, а они уже никогда не превратятся. Петя решает сначала найти ребят, а потом снять заклинание. Пока волшебники делали пакости среди детей своего возраста, Петя при Дружка разыскивал превращённых ребят. Его поиски увенчались успехом. Одновременно волшебники поняли, что их заклинание раскрылось, и заторопились домой, пытаясь обогнать стариков и спрятать часы. Завязывается погоня. К дому волшебников все прибыли практически одновременно. Но Петя и остальные заколдованные дети всё же смогли снять заклятие и стать снова детьми. А волшебники исчезли. Этим мы и можем сказать, что это произведение и есть настоящая СКАЗКА.
Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.
Історія Редагувати
Докладніше: Живопис бароко
Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості та ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти аристократію й церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність у різних країнах Європи. Водночас бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.Найкращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі та України в її складі, Австрії та Чехословаччини в її складі тощо.
Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори Караваджо та його послідовників — серед них Валантен де Булонь, Хосе де Рібера, Массімо Станціоне, Танціо да Варалло, Сальватор Роза, Жерар Дюфе та ін.Особливо стилем бароко переймалися єзуїти. Завдяки їхнім зусиллям бароко поширилося тодішнім світом й іноді навіть називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу за європейським зразком із палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збереглися гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом у Китаї.
Техніка олійного живопису Бароко Редагувати
Техніка малювання Караваджо[2] Редагувати
Використовуючи всю технічну та мистецько-історичну інформацію, яку ми зараз маємо про картини, які можна міцно віднести до Караваджо, можна підсумувати його технічну практику таким чином:
1) Переважне використання льняного полотна, встановленого на дерев'яному фільтрі.
2) Перевага темного червоно-коричневого ґрунту, часто залишається видимим, і використовується як середній тонус.
3) Використання драматичного освітлення з одним джерелом.
4) Не використовувалися попередні замальовки, він починав вільно малювати контури форм у темній фарбі і розмішувати основні світлі масиви свинцевими білилами.
5) Караваджо працював з обмеженою палітрою, характерною для художників XVII століття: кольори оксиду заліза (червона охра, жовта охра, умбра), кілька мінеральних пігментів (верміліон, свинцево-жовтий, свинцево-білий), сажа газова і ярь-мідянка (verdigris). Переважали земляні і охристі кольори, яскраві кольори завжди були завуальовані.