"Школьная фотография жива до сих пор. Она пожелтела, обломалась по углам. Но всех ребят я узнаю на ней. Много их полегло в войну. Всему миру известно прославленное имя — сибиряк".
Фотография деревенской школы со всеми ее учениками и учителями вместила в себя целый пласт памяти русского писателя Виктора Астафьева. По причине слабого здоровья автор не попал на снимок, но события, связанные со съемками, навсегда врезались в его память.
Все было памятно в те суровые годы. В тридцатые, лишившись родителей, мальчик жил у дедушки с бабушкой. Школа размещалась в их разорённом семейном гнезде, большой избе, что рубил Витин прадед. Вместе с мальчишками он ломать межкомнатные перегородки, создавая большой светлый класс. Ютился с разновозрастными односельчанами на подоконнике, красным карандашом учась писать палочки и первые буквы вместе со школьным учителем.
Молодые годы страны и юность писателя сплелись в одну судьбу. Он видел скитания раскулаченных, рождение колхозов, рабочие школы. Все вокруг менялось и переплавлялось в новую жизнь. Старики берегли традиции, молодежь стремилась к новым знаниям. Все вместе, всем селом шли они по стопам молодых сельских учителей в новый мир. Вместе строили, вместе учились, вместе создавали новые традиции, поднимали культурный уровень. И вместе ушли на фронт, защищать молодую страну.
Жизнь уготовила каждому свою судьбу. Кто-то пал в войну смертью храбрых, кто-то погиб в тылу от голода и непосильного труда, кто-то вышел в люди и смог рассказать о своей малой Родине. Каждый из них внес лепту в историю своей страны. Ангарский поселок, о котором поведал нам В. Астафьев, стал родиной его души писателя. Корни его творчества, его правдоподобного, шероховатого стиля, его любви к русской земле, деревне, простым людям в том краю. "Деревенская фотография — своеобычная летопись нашего народа, настенная его история..." - так заканчивает он свое произведение. Он бережно хранит эту часть памяти, как и многие ее кусочки, ведь все они складываются в портрет человека, в образ светлой человеческой души.
Образи головних героїв творів "Білий кінь Шептало" В. Дрозда можна зіставити, розглядаючи їх характери, життєві цінності, умови самореалізації та зміни в становленні особистості.
У романі "Білий кінь Шептало" головний герой - хлопчик Максимко. Він зображений як сильний, мрійливий та впертий хлопчик. Важливими цінностями для нього є дружба, відданість і справедливість. Максимко мріє про пригоди і бажає знайти загадкового кінь Шептало, щоб врятувати свою рідну вулицю від знесення.
Другий головний герой - старий кінь Шептало, який символізує мудрість, витривалість та відданість. Він є одиноким і забутий, але залишається вірним своїй місії - до хлопчику. Шептало виконує свою роль нарізанця, який переносить Максимка у світ пригод і допомагає йому зіткнутися з випробуваннями та перешкодами.
У розкритті свого потенціалу та самореалізації Максимко зазнає значних змін. Він проходить через випробування, навчається бути сміливим, розуміє важливість дружби і відданості. За до Шептала він розширює свої межі і вчиться вірити в себе.
Для читача, роман "Білий кінь Шептало" має кілька важливих уроків. Він нагадує нам про значення вірних друзів і взаємопідтримки в досягненні мети. Також, він навчає, що справжня сила полягає внутрішньому наполегливості та вірі у власні сили. Роман спонукає до думок про важливість мрій, цілей та саморозвитку.
Загалом, "Білий кінь Шептало" є надихаючим твором, який нагадує читачеві про важливість мрій, відданості і віри у власні можливості. Він навчає нас не відмовлятися від своїх цілей, навіть коли здається, що все проти нас.