Как разум и чувства влияют на поступки человека? Этим вопросом люди задаются на протяжении многих лет, десятилетий, веков. Этдилемма заставляла задуматься писателей, философов, ученых. Противостояние разума и чувства всегда вызывало споры между людьми. Пушкин, Достоевский, Толстой пытались решить эту загадку в своих произведениях. Давайте на их примерах разберемся, что же сильнее: разум или чувство и как они влияют на наше поведение?
У Александра Сергеевича Пушкина, роман в стихах «Евгений Онегин» почти целиком посвящён противостоянию двух основ человеческой сущности: разума и чувства. В большей части произведения Онегин предстает перед нами как человек, руководствующийся исключительно своим интеллектом, живущий «по часам» и не испытывающий никаких «высоких» чувств. С переездом в деревню ничего не меняется, мы видим в нем ту же холодность, ту же жизнь по расписанию и ту же расчетливость,то есть жизнь разумную..Во время разговора с Татьяной он отвергает ее не из-за того, что он не испытывал к ней никаких чувств, а из-за того, что понимал :"Привыкнув ,разлюблю тотчас" .
Онегин живёт по законам разума .Чувствам он не даёт воли .Этому его научила светская жизнь .Иную ситуацию нам показывает Федор Михайлович Достоевский в своем романе «Игрок». Алексей Иванович, главный герой романа- обычный учитель, путешествующий при семье почти разорившегося генерала, пытается выиграть деньги для оплаты долгов девушки, которую он любит. Но игра у него «не идет». Он уверен, что, играя «за себя» он обязательно «сорвет банк», и, придя в казино уже без груза ответственности, он начинает выигрывать. Выиграв огромную сумму денег, он отправляется «прожигать» их в Париж, уверенный, что, когда они закончатся, он сможет выиграть еще. Через пару месяцев, без гроша в кармане, он возвращается в то же казино, но на сей раз, удача от него отвернулась. Через много месяцев, он встретит старого товарища и попросит его об услуге. Он не будет просить о билете домой или о в нахождении крыши над головой, он попросит денег, чтобы отыграться. У Достоевского человек поддается чувствам вопреки разуму и теряет все, что имел: любовь, деньги, самоуважение.
Так же, о победе чувств над разумом повествует Иван Сергеевич Тургенев в повести «Отцы и дети». Евгений Базаров, один из главных героев этого произведения- нигилист, руководствующийся исключительно своим интеллектом. Устройство его мира, как и у Онегина, рушит любовь. Он испытывает чувство, которое,думал, не может испытать, что уже морально тяжело. В завершение его истории, он оказывается отвергнут, что погружает его в пучину духовного кризиса. Он становится безразличен ко всем окружающим и к себе самому. Это его и убивает. В данном произведении мы видим поражение разума человека, вызванное душевной травмой то есть воздействием чувств, приведшее его к некоему подобию суицида.
В заключение, отвечу на вопрос, поставленный в самом начале. Что же должно управлять человеком: его сердце или его ум? По-моему, ответ очевиден. Ум, интеллект, мозг, называть можно как угодно, важно лишь то, что только он должен иметь «поводья от человеческой сущности». Мы увидели это на примерах абсолютно разных умных людей, позволивших чувствам «править бал» ,что в корне изменило их жизнь и привело к трагедии..
«Доля людини» — роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим: обставини чи його характер, — цс питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об'єднується не тільки образом Соколова, а «круговою» композицією і прикутістю уваги до цього питання, а ше окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає в образ складного життєвого шляху взагалі. Багато разів повторюється у цьому лейтмотиві слово «тяжко»: «Тяжко мені, братцю, згадувати, а ще тяжче розповідати про те, що довелося пережити...» Окремої історії або окремої пригоди в повісті немає, життя Андрія Соколова осмислюється автором як явище епохи.
У чужій землі Андрій «поховав останню свою радість і надію» — свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалі може довестися витримати людині. Хоча Андрій Соколов ніби не здійснював особливих подвигів, у розказаних автором епізодах достатньо свідчень про його мужність. Він — герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних непомітних героїв.
Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною. в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: «Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м'якішим, а то воно ж у мене скам'яніло від горя», — зізнається Андрій Соколов.
Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто «долею», або «долею Андрія Соколова» — узагальнене слово «людина» підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини — перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, цс перемога іншої моралі — гуманізму та відповідальності за долі інших.
Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: «І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина».
Отже, повість про долю Андрія Соколова — розповідь про переміни людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мпрнш п існування над страхіттям війни.