Внешность
Наполеон обладает непривлекательной внешностью – его тело выглядит слишком потолстевшим и некрасивым. В романе Толстой подчеркивает, что в 1805 году император Франции не выглядел столь отвратительно – он был вполне стройный, а лицо и вовсе худощавое, однако в 1812 телосложение Наполеона выглядит не самым лучшим образом – у него появился живот, который сильно выпирал вперед, автор в романе его саркастично называет «сорокалетнее брюшко».
Руки его были маленькими, белыми и пухлыми. Лицо его также располнело, хотя при этом еще выглядело моложавым. Лицо его обозначили большие выразительные глаза и широкий лоб. Плечи его стали слишком полными, как и ноги – при его невысоком росте такие изменения казались ужасающими. Не скрывая своего отвращения по поводу внешнего вида императора, Толстой называет его «жирным».
Отношение русских к Наполеону
В романе Толстого можно проследить создаваемое впечатление Наполеоном на русскую аристократию до начала военных событий и после. В начале большинство представителей высшего общества относятся с явным почтением и восхищением к Наполеону – они польщены его напористым характером и талантом в военной сфере. Еще одним фактором, заставляющим многих относиться с уважением к императору, становится его стремление к интеллектуальному развитию – Наполеон не выглядит откровенным солдафоном, ничего не видящим дальше мундира, он всесторонне развитая личность.
Характеристика личности
Основная черта Наполеона – это самовлюбленность. Он считает себя на порядок выше других людей. Толстой не отрицает того, что Наполеон является талантливым полководцем, но при этом его путь в императорству выглядит как чистая случайность.
Отношение к солдатам
В романе Толстого Наполеон показан как человек лишенный эмоциональности и эмпатии. В первую очередь это касается отношения к солдатам его армии. Император Франции принимает активное участие в жизни армии вне военных действий, он интересуется делами солдат и их проблемами, но делает это от скуки, а не потому, что он действительно переживает за своих солдат.
Объяснение:Василий Тёркин» (другое название — «Книга про бойца») — поэма Александра Твардовского, одно из главных и лучших произведений в творчестве поэта, получившее всенародное признание. Поэма посвящена вымышленному герою — Василию Тёркину,[1] солдату Великой Отечественной войны[2].Поэма начала печататься с продолжением в газетном варианте с 1942 года и была закончена в 1945 году. Первое отдельное издание ещё незаконченного произведения вышло в 1942 году. Большей частью поэма написана четырёхстопным хореем (отдельные главы трёхстопным хореем)[3].
По результатам проведённого в 2015 году журналом «Русский репортёр» социологического исследования, текст поэмы занял 28-е место в топ-100 самых популярных в России стихотворных строк, включающем, в числе прочего, русскую и мировую классику[4].
Відповідь:
На початку дорослого життя кожен з нас постає перед важливим питанням: який життєвий шлях обрати для себе? При цьому кожен з нас має право вибору і повинен самостійно визначитися, що йому потрібно від життя, ким він хоче бути і як планує реалізувати свої знання та можливості.Дехто з нас вже з дитинства знає, що йому подобається, і до чого він прагне. Та й дорослі вважають за потрібне кожну дитину запитувати про те, ким вона хоче бути, а потім щиро посміхаються, коли чують, що вона у майбутньому хоче стати відомою акторкою, популярним співаком чи відважним космонавтом. Але всі ці мрії найчастіше залишаються в дитинстві, а наші цілі стають більш прозаїчними, але й більш реальними.Ще Оскар Уайльд, видатний англійський письменник, сказав: «Ціль людського життя — самовираження. Проявити свою сутність у всій повноті — ось для чого ми живемо». Дійсно, людині бажано використати у житті усі свої можливості, показати себе якомога найкраще. На жаль, існує хибне міркування про те, що талант дається далеко не кожній людині. Та так не буває і не може бути. Просто є слабкодухі та ледачі люди, які не бачать перспективи у праці над собою і не стільки живуть повноцінним життям, скільки просто існують.Особисто я впевнена, що професія, яку планує обрати людина насамперед повинна приносити їй задоволення, а разом з тим, повинна бути корисною для оточуючих. Омріяна, улюблена професія — це запорука щасливого та успішного життя будь-якої людини.Щодо мене, то я вже давно визначилася стосовно того, чим хочу займатися у дорослому житті. Я обрала для себе цікаву та корисну професію дизайнера інтер’єру. Я люблю малювати і вважаю, що у мене це виходить досить непогано. Моє рішення поважають і підтримують батьки та друзі. Це дуже важливо, коли тебе розуміють. Я сподіваюся, що ця професія дозволить мені самореалізуватися у подальшому житті і досягти в роботі неабияких успіхів.На мій погляд, головне — знати, що потрібно тобі в житті і все робити впевнено. До цієї думки буде доречним вислів Генріха Давида Торо: «Якщо людина наполегливо прямує до своєї мрії і намагається жити таким життям, яке вона собі уявила, успіх прийде до неї в звичайний час і зовсім неочікувано».Варто пам’ятати і про те, що можна обрати будь-яку професію, можна досягти неабияких висот, але завжди треба залишатися людиною. Можна бути ким завгодно: інженером чи актором, лікарем чи вчителем, але і на роботі, і вдома ні в якому разі неможливо забувати про одвічні цінності, які кожного з нас роблять справжньою людиною.