Творчість поетична, один з найінтересніших і найбільше впливових об’явів психологічних і культурних, є в наших часах предметом дуже обширних і глибоко сягаючих дослідів. Позаяк творчість та початками своїми корениться в душі поета, а наслідки її входять в глиб життя цілого народу, ба навіть цілої людськості, і виражаються впливом на обичаї, поняття, вірування, уподобання, і т. ін., загалом впливом на цілу атмосферу духову цілих поколінь, отже, й виростаючих нових поетів, для того досліди над механікою творчості поетичної мусили з часом розбитися на дві галузі, котрі з двох різних боків ведуть до одної цілі – до вияснення і зрозуміння творів поетичних.
Відповідь**
Антипко вважав, що Руснаки програли, адже вони не змогли би отримати шаблю без грошей. Досі Руснаки не переймалися, як їм одержати шаблю. Головне було її знайти. Грошей на шаблю в них не вистачить, але вони мусили щось робити. Спочатку тато намагався переконати віддати шаблю, але його спроба була марною. Антипко був задоволений. Тоді в атаку пішла мама. Її промова про старовину, про історичну пам’ять вразила продавця і він був готовий віддати шаблю … За належну ціну. Але покупець натякнув, що його ціна буде вище. У Наталочки виникла підозра, що чорти впливають на миршавого й дебелого, тому ті непоступливі. Раптом перед Руснаками з’явився привид-патріот. Наталка почала лякати їх, казала, що привид буде переслідувати, їх доки шабля не опиниться в безпечному місці. А привид схвально закивав головою. Покупець вже хотів тікати, але чортиця його зупинила. Миршавий також трішки розгубився, але старий чорт шепнув йому щось підбадьорливе, і він оговтався. Вони в один голос запевняли, що то обман зору, бо привидів не буває… привид отетерів. Тоді різко крутнувся і щез. Антипко торжествував. Наталочка похнюпилася. Красномовство Русаків вичерпалось… Але тут з’явився автобус, і з нього висипали… львівські пластуни! Северин і Василько розгадали загадку і приїхали. Наталка розповіла, що вони не можуть домовитися, бо заважають чорти. Северин сказав покупцю, що має привабливу пропозицію, але зажадав побачити шаблю. Продавець, щоб довести справжність шаблі розгорнув полотнину. Це була справжня козацька шабля. Усі дивилися на шаблю, як заворожені. Тільки з чортами коїлося щось незрозуміле, і вони швидко повтікали з хотинської гори. Северин запропонував повернути шаблю, і тоді його друзі розмістять в газетах статтю про героя, який повернув шаблю, і звісно винагороду від держави він отримує. А якщо він відмовиться, то в газетах буде стаття про його аморальний вчинок, який призвів до знищення славетної козацької реліквії задля власної вигоди. А до справи підключаться правоохоронні органи. Поки дебелий і миршавий думали як бути сталося щось цілком неймовірне. Над фортецею зявилися привиди. Попереду виступав знайомий Наталоччин привид, за ним пливли мужні, хоча й напівпрозорі козаки, полеглі в Хотинській битві, і бронзовий гетьман на горі радо вітав своє славне товариство. Далі ступали хотинські повстанці, розстріляні в фортеці, жінки й чоловіки, незліченні страдники і борці за волю. Вони насувалися, суворі й невблаганні, облягаючи гору. Не тямлячись від переляку, дебелий покупець тікав. Миршавий також знітився й зіщулився, і подав шаблю Наталоччиній матері. Тато по-лицарськи став на коліно й поцілував холодну сталь. В цій час до них підїхав автобус «Київ-Чернівці» і з’явився пан Богдан, який теж вирішив долучитися до врятування шаблі. За ним з автобуса вийшли пасажири, щоб подивитись як рятують історичну реліквію. Всі раділи врятуванню шаблі, а Наталка найперше подякувала Машці, яка до їм виграти шалені перегони. Северин прийняв Наталку до пластунів, тепер у неї була пластунська нашивка.