Вітька – головний герой твору, якому лише 14 років. У таком юному віці він вже закохався у свою односельчанку Галю. «Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучий". В образі цього хлопця вбачаємо такі риси, як рішучість, наполегливість та доброта. Вітька цілеспрямовано йде до своєї мети, віддано бореться за своє щастя. Окрім цього він є чудовим та вірним другом.
Федько Котигорошко – 12-річний друг Вітьки. Федько – «маленький товстий і флегматичний» хлопець, що мав прізвисько Жучок через свою смагляволицість. Цей хлопець романтичний, адже саме він запропонував Вітькові освідчитись Галі серенадою. Він ще ніколи не закохувався, але був начитаною людиною. Він чимало читав про кохання: «Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман».
Федько був хорошим другом, всіляко підтримував Вітьку у різних ситуаціях і завжди хотів бути поруч: «Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз – не минувати».
Галя – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закоїхався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!».
Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку дівчина працює листоношею, щоб заробити собі грошей. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української дівчини.
Я люблю летать! И потому всегда хотел знать о полёте все. Мне было очень интересно исследовать и экспериментировать: «что я могу делать в воздухе и чего не могу». Особенно меня привлекала идея достижения граничной скорости. Ведь «скорость - это могущество, скорость - это радость, скорость - это просто красота!».
Для реализации своей цели я много тренировался. Долгое время все мои попытки были тщетными. Иногда я падал на поверхность воды, да так больно (!), что казалось, пора стать «нормальной чайкой». Однако, какая-то неведомая сила заставляла меня оставаться верным своей мечте. И тогда я вновь поднимался в воздух. Иногда мне казалось, что мне словно шепчет кто-то: «бороться и искать, найти и не сдаваться!».
И вот, наконец, триумф! Я научился управлять полётом – развивать необходимую скорость, делать разнообразные невероятные фигуры в воздухе и еще много-много чего другого. Теперь я готов делиться с Вами всеми своими познаниями о волшебной красоте полета, если, конечно же, вам это действительно интересно.
Что Вам это даст?! Не могу Вам дать исчерпывающего ответа. Ведь каждый получит свой ответ, и свой результат. Одно я знаю наверняка: лучше ужасный конец, чем муки без конца. Ведь «жизнь сокращает только скука, страх и злость», а полёт позволит Вам от них освободиться. Позволит быть свободными!
Ваш Джонатан.
Объяснение:
