«Га́ррі По́ттер і філосо́фський ка́мінь» (англ. «Harry Potter and the Philosopher's Stone», заголовок американського видання «Гаррі Поттер і камінь чарівника»: «Harry Potter and the Sorcerer's Stone») — перший роман серії «Гаррі Поттер», написанийДж. К. Роулінґ. Опублікований 30 червня 1997 року видавництвом «Блумсбері Паблішинґ» у Лондоні. 1999 року на основі роману знято однойменний художній фільм.
Станом на серпень 2007 року книга займала друге місце у списку бестселерів усіх часів серед творів художньої літератури нерелігійної та неполітичної тематики (поступаючись лише «Дону Кіхоту» Мігеля де Сервантеса).
Українською мовою роман було перекладено Віктором Морозовим і опубліковано видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» 13 квітня 2002 року.
перше французьке видання «Гуллівера» розійшлося за місяць, незабаром пішли перевидання; всього дефонтеновская версія видавалася більш 200 разів. Неспотворений французький переклад, з прекрасними ілюстраціями Гранвіля, з'явився тільки у 1838 році. Популярність свіфтовского героя викликала до життя численні наслідування, фальшиві продовження, інсценування і навіть оперети за мотивами «Подорожей Гуллівера». На початку XIX століття в різних країнах з'являються сильно скорочені дитячі перекази «Гуллівера». "Мандри Гуллівера" - твір фантастичний за своєю формою. Письменник вводить фантастику, оскільки вона допомагає намалювати алегоричну картину сучасного йому суспільства, а також створити образи, Які найповніше виражали б авторські ідеї. Своїм змістом цей роман глибоко правдивий, і Свіфт прагне підкреслити правдивість твору реалістичними описами та скрупульозно- точним зображенням речей у тих незвичайних країнах, куди попадає його герой. Намагаючись зробити свій твір доступним для широких кіл читачів, письменник бере форму популярного на той час пригодницького роману. Але й у новому для нього пригодницькому жанрі Свіфт досяг великих художніх успіхів. Роман розподілено на чотири частини. В першій частині Гуллівер потрапляє до ліліпутів - крихітних чоловічків, у дванадцять разів менших за звичайних людей. Картина політичного життя імперії ліліпутів - це пародія на англійські і загалом європейські політичні звичаї. Читач може запитати: "Навіщо було робити цих людей такими крихітними?" Та тому, що зменшивши їхній зріст, Свіфт зробив смішним ліліпутського імператора з його претензіями на світове панування, підкреслив нікчемність міністрів та вельмож. Крізь фізичну мізерність цих людців ясніше проступили їхня жорстокість, підступність та зажерливість, характерні й для справжніх, "великих" міністрів та імператорів. Свіфт дуже дотепно уподібнює англійських вігів і торі до ліліпутських партій тремексенів і слемексенів, які ведуть між собою запеклу боротьбу, відрізняючись лише тим, що прибічники однієї носять взуття на високих підборах, а прибічники другої - на низьких. Влучною пародією на католицьку та протестантську церкви є секти "тупоконечників" і "гостроконечників", що сперечаються, з якого боку розбивати яйце. Розповідаючи про ліліпутський звичай давати важливі державні посади тим людям, які виявили вміння ходити по канату та стрибати через палицю, письменник створює гостру сатиру на порядки при англійському дворі. Дослідники творчості Свіфта знаходять у книзі безліч натяків на тогочасні події та окремих політичних діячів. Так вважають, що скарбник Флімнеп - це сатиричний портрет прем'єр-міністра Роберта Уолпола, що звинувачення Гуллівера у зраді пародіює обвинувачення, висунуті проти лорда Болінгброка. Звичайно, ставлячи собі завдання висміяти сучасне йому суспільство, Свіфт використав для цього окремі історичні факти. Але значення книги далеко не вичерпується сатиричним зображенням осіб та подій, які вже належать історії. Алегоричне зображення Свіфта викриває не тільки англійських вігів та торі на початку XVIII століття, а й комедію боротьби сучасних буржуазних партій, внаслідок якої міняються уряди, але не міняється їхня антинародна суть. Вона б'є просто в око сучасним тремексенам і слемексенам - англійським консерваторам і лейбористам, американським республіканцям та демократам. В третій частині книги - "Подорожі до Лапути" - Свіфт устами свого героя дає іронічну пораду, як примирити ворогуючі партії. Слід порозпилювати навпіл голови ватажків і прикласти половину черепа кожного з них до голови його партійного супротивника. Обидві половини повинні добре прижитися,- саркастично зауважує письменник,- бо кількісно і якісно мозок цих людей мало чим відрізняється. Від ліліпутів Гуллівер потрапив у країну велетнів і сам перетворився в ліліпута. Тепер уже не казковий народ ліліпутів з їхніми дещо чудернацькими звичаями, а саме людське суспільство зменшилося до нікчемних розмірів і стало об'єктом вивчення для мудрого монарха велетнів, схожого на доброго короля з народної казки. Гуллівер з гордістю розповідає про свою батьківщину, вихваляючи її політичний устрій, парламент, правосуддя, але розумний король хоче знати всю правду і починає ставити неприємні запитання, які вщент руйнують картину благополуччя, що, за словами Гуллівера, панує в Англії. Допитливого короля цікавить, чи в палаті лордів сидять непідкупні люди, здатні правильно вирішувати долю громадян країни, чи не практикується підкуп виборців під час виборів до палати громад, скільки часу й скільки грошей іде на те, щоб установити в англійському суді істину, і таке інше.
