Так я люблю зиму. Люблю, але не обожнюю. Чому? Напевно не тому що я народився взимку, бо мерзну як і всі. А якщо ви мене спитаєте, яка пора року мені подобається найбільше, то я відповім: весна і осінь. Весна –за те, що все народжується і оживає. Осінь – за те, що все вмирає і готується до зими. Це перехідні сезони. В них є якийсь дух змін, що надихають мене жити далі. А чому ж я люблю зиму? Спробую передати.Зима – це не лише холод та порожнеча як в одному з старих, відомих анекдотів про мужика та горілку. Зима – це чарівний час, коли все начебто завмирає і в той же час жевріє тиха казкова таємниця про нове життя. Саме зиму я вважаю найбільш таємничою серед інших часів року. Коли я дивлюся на чорне зимне небо, на зіркі, вони мені здаються яскравішими та холоднішими ніж зазвичай. Здається, що космічний холод пронизує тебе з глибин Всесвіту. Влітку зірки тепліші.Лише взимку я можу відчути спокій. Спокій та велич природи, цю Білу Безмовність, про яку писав класик Лондон. Вона просить нас заспокоїтись і прислухатись до неї…до самих себе. Замислитись над нескінченністю, оцінити всю цінність цього могутнього термоядерного реактору під назвою Сонце.Я ніколи не розумів однокласників (-групників), які тікали з парт сонячної сторони. Сонце їм, мовляв, заважало сприймати інформацію чи щось таке. Я завжди любив сидіти під променями сонця, особливо взимку. Кажуть, що лише сонцепоклонники можуть дивитися певний час неозброєним оком на сонце. Можливо і так.А чи знаєте ви, що сонце взимку до нас ближче чим влітку? Холодно стає лише з тієї причини, що Земля повертається до нього під іншим кутом. Тому й промені сонця проходять крізь Землю начебто мимохідь, не обігріваючи. Проте не скрізь. В Австралії зараз літо. Така велич природи.Щодо величі.А ви були колись наодинці в степу, коли не вщухає добрий морозець та грає злазавірюха? Коли ти йдеш один в ніч, а в очі тобі кидає снігом, ще й так, що засліплює, примушує повернутися до нього спиною і саме так продовжувати свій шлях? Вітер свистить, пригинає додолу, але ти вперто йдеш кудись до своєї мети. І якою радістю стає опинитися десь в теплій оселі, обігрітися і пом'янути добрим словом господарів (чи власну домівку). Як часто такі думки приходять до нас влітку?А зима вона вчить нас. Можливо вона трошки сувора, але справедлива, так само як і народи Півночі, а можливо й ті хто народився взимку під її владою. Ще багато є речей за які я люблю зиму. І чесно не хотів би жити в постійному літі. Добре що є зима, та перехідні весна і осінь. За це Слава Богу!
Как можно озаглавить 1, 2, 3 главы из романа А. С. Пушкина " Дубровский " Глава 1. Жил был в своем имении богатый помещик Кирила Петрович Троекуров. Он был довольно богат. Перед ним заискивают и всячески ему угождают. Поскольку Кирила Петрович был самодуром, то его многие боялись. По соседству с Троекуровым жил барин Андрей Гаврилович Дубровский. Когда-то они вместе служили. Два барина меж собою были друзьями, и богатый Троекуров более всего любил и уважал именно Дубровского. После смерти жен у каждого остались дети. У Троекурова дочь Маша, а у Дубровского сын Владимир. Однажды Кирила Петрович собрал гостей. Дубровский тоже был приглашен. После сытного обеда Троекуров решает показать всем свою псарню. Во время осмотра Андрей Гаврилович произносит вслух замечание относительно того, что собакам Троекурова живется лучше, чем слугам. Один из псарей на это обижается и позволяет себе высказывание: «иному барину неплохо было бы променять усадьбу на собачью конуру у Троекурова». Дубровского, разумеется, подобные слова оскорбляют и он уезжает. Приехав домой, он пишет возмущенное письмо Троекурову с требованиями наказания невежливого слуги и принесением извинений в свой адрес. Однако Троекуров нашел тон полученного письма излишне дерзким. В этот момент Дубровский узнает о том, что троекуровские мужики воруют лес, что растет на территории поместья Дубровских. И без того раздраженный, Андрей Гаврилович приказывает высечь воров, а лошадь отнять. Когда Троекуров узнает об этом, то приходит в ярость. Все его мысли сосредоточены на мести. Он решается отобрать имение Дубровских под названием Кистеневка. Для этого он входит в сговор с заседателем Шабашкиным и заявляет о якобы своих правах на земли Кистеневки. Глава 2. Начинается судебное разбирательство, на котором Дубровский не смог отстоять свои права, т.к. документы о праве собственности на Кистеневку у него сгорели. Некий господин Антон Пафнутьевич Спицын под присягой показал, что Дубровские незаконно владеют якобы своим имением. По решению суда Троекуров подписывает документ, подтверждающий его право на имение Дубровского. Этот же документ предлагают подписать Андрею Гавриловичу. Но тот впадает в сумасшествие и его отвозят домой. Глава 3. Поскольку после всего случившегося Андрей Гаврилович стал совсем плох, то нянька Егоровна отправляет письмо сыну Владимиру, корнету и бывшему выпускнику Кадетского корпуса. Владимир тут же выезжает к отцу. Встречать молодого барина отправился кучер Антон. Он убедил Владимира, что мужики желают верно служить Дубровским, а не новому хозяину Троекурову. Войдя в комнату отца, Владимр видит насколько тяжело болен Андрей Гаврилович.
Они познакомились когда кобылица родила его после появления на свет его двух "братьев".Обещание-Он товарищ будет твой,Он зимой тебя согреет,летом холодом обвеет,в голод хлебом угостит,в жажду мёдом напоит.Вывод тот,что независимо от внешности, каждая вещь полезна по своему. Не суди книжку по обложке)Отношение*-положительноеко всем героем кроме царя и братьев.Поступки благодарность убийство и свадьба)Последствия-Для каждого героя свои последствия)Точнее разные)Для Ивана долгая и счастливая жизнь) Для братьев изгнание или смерть я точно уже не помню)Для Царя купание в молочкеНадеюсь Если да поблагодарить)
