На головному майдані черга постала ще о п’ятій годині, коли за вибіленими інеєм полями співали далекі півні та ніде не було вогнів. Тоді довкола, серед розбитих будівель, пасмами висів туман, але тепер, о сьомій ранку, розвиднілось, і він почав танути. Уздовж дороги по двоє, по троє підшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до міста свято та базарний день.
Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду.
Попереду хтось продавав гарячу каву у тріснутих чашках. Глянувши туди, Том побачив маленьке жарке вогнище та юшку, що булькотіла в іржавій каструлі. Це була не справжня кава. її заварили з якихось ягід, зібраних на ланах за містом, та продавали по пенні за чашку зігріти шлунок, але мало хто купував – мало кому дозволяла кишеня.
Том кинув погляд туди, де черга зникала за зруйнованою вибухом кам’яною стіною.
– Кажуть, вона усміхається, – сказав хлопчик.
– Еге ж, усміхається, – відповів Грігсбі.
– Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна.
– Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину.
2 А
3 я без понятия
4 А
5 В
Объяснение:
2 ярморка сороченская — повесть Н. В. Гоголя, действие которой разворачивается на родине писателя, в селе Великие Сорочинцы Миргородского района Полтавской области. Входит в сборник «Вечера на хуторе близ Диканьки»,
3 вообщем я не знаю повесть называется вечера на куторе блез диканки
одна глава называется ночь перед рождеством , а первая начинается со дня перед рождеством
4 не то чтобы отомстить, ему просто оставалось жить один день
5 Оксане не минуло еще и семнадцати лет, как во всем почти свете, и по ту сторону Диканьки, и по эту сторону Диканьки, только и речей было, что про нее
Жуками сыплет сонный сад.
Со мной, с моей свечою вровень
Миры расцветшие висят.
И, как в неслыханную веру,
Я в эту ночь перехожу,
Где тополь обветшало-серый
Завесил лунную межу.
Где пруд – как явленная тайна,
Где шепчет яблони прибой,
Где сад висит постройкой свайной
И держит небо пред собой.