Константин Симонов
Майор привез мальчишку на лафете.
Погибла мать. Сын не с ней.
За десять лет на том и этом свете
Ему зачтутся эти десять дней.
Его везли из крепости, из Бреста.
Был исцарапан пулями лафет.
Отцу казалось, что надежней места
Отныне в мире для ребенка нет.
Отец был ранен, и разбита пушка.
Привязанный к щиту, чтоб не упал,
Прижав к груди заснувшую игрушку,
Седой мальчишка на лафете спал.
Мы шли ему навстречу из России он махал войскам рукой...
Ты говоришь, что есть еще другие,
Что я там был и мне пора домой...
Ты это горе знаешь понаслышке,
А нам оно оборвало сердца.
Кто раз увидел этого мальчишку,
Домой прийти не сможет до конца.
Я должен видеть теми же глазами,
Которыми я плакал там, в пыли,
Как тот мальчишка возвратится с нами
И поцелует горсть своей земли.
За все, чем мы с тобою дорожили,
Призвал нас к бою воинский закон.
Теперь мой дом не там, где прежде жили,
А там, где отнят у мальчишки он.
Подробнее - на -
Объяснение:
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение:
Одно из самых старых озер на планетке, озеро Байкал, по воззрению ученых, имеет возраст около 20 5 миллионов лет, в то время как многие озера земного шара живут около пятнадцати тыщ лет, а потом плавненько исчезают с лица Земли. При всем этом у Байкала нет никаких признаков того, что он стареет. Быстрее, напротив, по догадкам геофизиков, Байкал полностью может считаться зарождающимся большущим океаном. Берега Байкала расползаются с очень большой скорость – около 2-ух см в год. Конкретно с таковой скоростью расползаются и материки Северная и Южная Америки. И вправду, Байкал очень очень похож на океан – это и его большая глубина, и большие водяные массы, и очень высочайшие, практически океанские волны, и сильные штормы, и т.д. Ученые обусловили и линию движения расширения озера: оно движется к Охотскому морю. По воззрению ученых, Байкал – это живое озеро, оно так уникально по своим физическим свойствам, что аналогов ему на планетке не существует. Ведь для разъяснения процессов, происходящих в глубинах озера, необходимо принять существование потусторонних сил, их вмешательство в природу Байкала. А потусторонними принято считать или божественные, или галлактические силы. По другому как разъяснить тот факт, что Байкал одномоментно самоочищается, – практически за несколько часов масляное пятно на поверхности воды безо всяких следов исчезает, рассасываясь на очах? Как разъяснить тот факт, что Байкал дышит, – в особенности приметно это зимой, когда на толстом льду появляется трещинка, над которой возникает густой туман, а через несколько часов трещинка сама по для себя затягивается без следа? Как разъяснить тот факт, что Байкал питается, – остатки погибших животных и отмерших растений исчезают в озере, а временами на берегу ощущается запах «кишечного» газа? Разве все эти факты не обосновывают, что Байкал живет? Те, кто погружался на дно Байкала, молвят, что они ощущают жизнь Байкала практически каждой собственной клеточкой. Ученые выдвинули догадку о том, что в дальнем на месте Байкала свалилось галлактическое тело. На этом теле была некоторая форма жизни, очень отличающаяся от земной. На месте падения образовалась глубочайшая трещинка, заполнившаяся в течение веков водой, в какой продолжают свою жизнь споры, прилетевшие из Космоса. Сейчас Байкал является самым большим хранилищем пресной воды на нашей планетке, его припас составляет около 20 процентов всех глобальных объемов озерных пресных вод, а это больше, чем припасы воды всех Величавых озер, расположенных в Северной Америке (Гурон, Онтарио, Мичиган, Верхнее и Эри), взятых вместе. О красе Байкала написано огромное количество книжек, сложено много песен. Совместно с тем озеро является не только лишь одним из наикрасивейших мест на планетке, да и одним из самых таинственнейших. Разные участки этого озера являются темой для сотворения легенд и преданий. Существует неограниченное количество свидетельств свидетелей, наблюдавших на озере разные не поддающиеся объяснению явления.