ответ:Головний герой новели, десятирічний безпритульний хлопчик Мишко, потрапляє до дитячого будинку. Ззовні він "марний, обiдраний, босi ноги всi в грязі", та при цьому запевняє, що в нього є мама й тато, і живе він тут недалечко, а на запитання, чому ж він тоді голий і босий, хлопчик-сирота демонструє винахідливість, відповідаючи: "…чоботи є в мене, тiльки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утiк. I пальто в мене є, i шапка гарна – все мама поховала".
Подив дітей посилився, коли "Мишко заспокоївся, пiдтяг штани, очi засяяли" і він заспівав надзвичайно гарним і сильним голосом народну пісню "Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче…". Та це ще були далеко не всі таланти й обдарування маленького Мишка. Не меншe враження він справив на всіх, коли витягнув "гребінь iз кишені, та як утне на йому губами: так i пориває до танку, i очі в усіх засяяли…". Автор неодноразово акцентує увагу на тому, що в дітей від радості "очі засяяли".
Показуючи характер малого Мишка, автор звертає увагу й на вольову натуру хлопця, тоді, коли всі побігли їсти "на обiд дер зуп – без хлiба, без солi й без круп", а хлопець чемно відмовився, говорячи, що вже обідав "борщ iз м’ясом, i кашу молошну, i чай з булкою в накладку i… Мишко ковтнув слину й замовк". А коли всі весело і завзято обідали "Мишко стояв, схилившись на одвiрок, нахмурений. Все одхиляє убiк голову, нiби на той обiд i дивитись не хоче. Тiльки в горлi у його кавкало, мовби глитав великi камiнцi".
Реальне становище Мишка розкрилося підвечір, коли вихованці дитбудинку нагадали йому, що надворі темно і його, напевне, десь там уже шукають "папаша з мамашою". У відповідь хлопчик не витримав і несподівано заплакав, зізнавшись, що насправді безпритульний. Діти сприйняли його нещастя із співчуттям і вирішили "на раді" прийняти до себе – поки що таємно, а потім вилучити момент і просити залишити хлопчика всією "бурсою" в завідуючої Параски Калістратівни, яка вже стільки разів зарікалася нікого більше не брати до притулку, розрахованому і помешканням, і харчовим постачанням лише на тридцятьох вихованців, яких насправді було цілих дев’яносто.
Оригінально вирішує письменник "оприлюднення" Мишка перед завідувачкою. Хлопець, який за цілий день не мав і крихти в роті, просить дітей чогось "пошамать": "Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані я бачив – дві кістки лежать". "Собача" їжа й їлася Мишком по-собачому – він так голосно гриз кістку під ліжком, що Параска Калістратівна не могла цього не почути, а "тривожні очі" дітей при цьому ще більше посилили її підозри. Коли ж жінка намагається проігнорувати вмовляння дітей, "пильне її око щось загледіло. Зразу: – Ану, стій! – Мовчки поривчасто вхопила, розгорнула на хлопцеві шмаття, що його соромливо й старанно не давав він розгортати.
Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене – живого не було на йому місця".
Зрозуміло, що після побаченого чуйне серце виховательки не могло не розтанути. Діти визначають, що справа на їх боці за тим, що завідувачка у своїй кімнаті "реве", тож починають святкувати перемогу: "Невтримна радість, мов на крилах, підняла всіх, завертіла… Вихором закружило лахміття, довгі рукава, обiрванi лацкани, обмотки на ногах. Один водить рукою по руці, як смичком по струнах, другий товче кулаком, як у бубон, у надуту щоку; той – у боки, той навприсядки. I… шугають, як у метелиці, золоті блистинки – очі… I знову – вихор радощів – ще дужчий, ще буйнiший".
Змальовуючи життя дитячого будинку в перші пореволюційні роки, С.Васильченко мав на меті показати, що в яких би "сумних і обідраних" умовах не були діти, їм завжди допомагає виживати, і в прямому і в переносному значенні цього слова, неймовірно велике багатство фантазії й уяви їх маленьких душ і ота, здається, всепереможна "радість життя", безпосередня дитяча веселість і гумор.
Объяснение:
Звезды (неподвижные звезды), освещающие ночное небо, считаются символами "космического порядка из-за своего движения вокруг Полярной звезды (мировой оси), а также чувственной картиной не всегда распознаваемого «света сверху». Во многих мифологиях они воспринимаются как умершие люди, взятые на небо. Народные выражения типа "родиться под счастливой звездой" или «находиться под "неблагоприятной звездой» связаны с популярными астрологическими представлениями. «Желать звезду c неба» означает хотеть что-либо в действительности невозможное, похожее на выражение «хотеть хватать звезды с
неба».
Чиновники города Н были бюрократами, взяточниками, бездельниками корыстолюбивыми и эгоистичными людьми с нечистой совестью, но у них сложилось мнение о Чичикове как о порядочном человеке. И дают эти оценки самые разные по характеру люди.
2)
Отношения к окружающим... Чичиков прекрасно изучил людей, в любой ситуации умеет найти выгоду, всегда говорит то, что от него хотели бы услышать. Так, с Маниловым Чичиков высокопарен, любезен и льстив. С Коробочкой он разговаривает уже без особых церемоний, и его лексикон созвучен стилю хозяйки. Общение с наглым вруном Ноздревым складывается нелегко, так как Павел Иванович не терпит фамильярного обращения, «…разве только если особа слишком высокого звания» . Однако, надеясь на выгодную сделку, он до последнего не покидает имение Ноздрева и старается ему уподобиться: обращается на «ты» , перенимает хамский тон, ведет себя фамильярно. Образ Собакевича, олицетворяющий основательность помещичьего бытия, сразу же побуждает Павла Ивановича повести как можно более основательный разговор о мертвых душах. Чичикову удается расположить к себе «прореху на человеческом теле» – Плюшкина, который давно утратил связь с внешним миром и забыл нормы вежливости. Для этого ему было достаточно сыграть роль «мотишки» , готового в убыток себе избавить случайного знакомого от необходимости платить подати за умерших крестьян.
3)Как проезжающий через захолустный городок Хлестаков позволили Гоголю обнажить и показать взбаламученный муравейник уездного чиновничества. Так объезжающий дворянские усадьбы Чичиков дал возможность нарисовать картину провинциально-помещьечей жизни крепостной России: быт типичных представителей сословия помещиков, круг их умственных и нравственных интересов.
Коробочка – небогатая крохоборная помещица, владелица восьмидесяти душ крепостных, которая живет, как будто в скорлупе, отдельно от остального мира. Живет она в довольстве, но вместе с тем вечно плачется то на неурожаи, то на смерть крестьян и убытки. Коробочка бережлива и умеет набирать понемногу денег – целковиков, полтинничков, четвертачков, и прятать их в мешочках по комодам (собственно говоря, на то она и Коробочка) . Гоголь подчеркивает типичность этого образа, попутно давая характеристику Настасьи Петровны, из которой мы узнаем о её непомерном корыстолюбии и жадности.
Далее следует интерьер комнат, которые предстают пред читателем скромными и достаточно старыми, зато с большим количеством картин «с какими-то птицами» . Старенькие полосатые обои, хрипящие и шипящие часы, зеркала с темными рамками – все это носит отпечаток характера самой хозяйки – все берегущей и собирающей.
А вот пейзаж двора усадьбы представляет собой изобилие птицы и другой «домашней твари» , как отметил Чичиков.» Избы, которые хотя и были выстроены врассыпную и не заключены в правильные улицы» показали приезжему довольство жителей и то, что у ней (у Коробочки) деревушка не маленька» . Хозяйка продает и мед, и пеньку, и муку, и птичьи перья. Угощая «покупщика» Чичикова, Коробочка потчует его такими яствами патриархальной деревенской кухни, что в ее благосостоянии никак нельзя усомниться.