У житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли необхідно зробити певний вибір. І тут ми замислюємося — як правильно вчинити, як краще зробити? У підсумку ми приймаємо рішення, яке вважаємо правильним. Але чи завжди правильний вибір можна назвати моральним?
Кожен з нас впевнений, що приймає оптимальне рішення, яке дозволить з честю вийти з найскладнішої ситуації. Наприклад, ви спізнюєтеся до школи. Щодуху біжите на маршрутне таксі й випадково зачіпаєте літню людину. Вона падає, насилу намагається піднятися… А ви продовжуєте поспішати, на ходу кинувши слова вибачення, але не запропонувавши їй руку до З одного боку, вас можна зрозуміти — ви спізнюєтеся і це може привести до серйозних неприємностей у школі та вдома. Але чи правильно ви вчинили? Звичайно, ні!
Швидко прийнявши рішення, яке здається нам в цей момент єдино вірним, ми можемо мимоволі завдати шкоди іншим людям. Літня людина, яку ви зачепили, потихеньку підніметься. А може, й ні… Ви цього, швидше за все, не побачите, бо вже поїдете. Але ж може статися так, що людина при падінні отримала серйозний удар або навіть перелом. Мало хто знає, що у літніх людей переломи іноді не зростаються, вони залишаються інвалідами або гинуть. Як ви думаєте, чи виправданий буде ваш вчинок? Чи дійсно уникнути запізнення було важливіше здоров’я або життя іншої людини? Ні, не важливіше!
Тому завжди намагайтеся приймати рішення, які враховуватимуть не тільки ваші інтереси, а й інтереси людей, що вас оточують. Хто знає, може бути, завтра вам назустріч теж попадеться той, хто дуже поспішає, і ви опинитеся на місці тієї літньої людини, яку зачепили сьогодні…
Лермонтов создает контрастирующий с образом Бэлы другой женский образ - княжна Мери. О ней рассказывается в дневнике Печорина, где подробно описано "водяное общество "Пятигорска" (там какое-то время пребывал герой). Уже в первом разговоре с Грушницким о княжне Мери звучит ироничный, несколько насмешливый тон повествования.
Вот что узнаем мы о Мери Лиговской: она еще совсем молода, неопытна, но в то же время хороша собой, слегка кокетлива. Она, что очевидно, не особенно проницательна в людях, не замечает фарсовости Грушницкого, недопонимает рассчитанности игры Печорина. Она хочет жить по законам светского общества, с некоторым тщеславием, блеском. Старание заполучить Мери делает Грушницкого и Печорина соперниками. Эта недостойная игра для одного оборачивается гибелью, для другого становится развлечением. У Печорина, впрочем, есть и иная цель: бывая у Лиговских, он может видеться там с Верой. Думаю, в такой обстановке княжне Мери было очень трудно проявить свои лучшие качества.