Роздуми над сторінками роману "Євгеній Онєгін"
"Євгеній Онєгін" - роман у віршах великого російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна - є перлиною словесності, без знання якої неможливо уявити себе сучасній людині. Іншими словами, це - класика.
Часи змінилися, і люди змінилися теж. І не дивно, що тепер, читаючи цей роман, сучасні люди скоріш за все сприймають його не так, як сучасники Пушкіна. Насамперед це стосується головного героя роману - Євгенія Онєгіна.
Розповідь в романі ведется від автора, який називає себе добрим приятелем Євгенія. У самому романі він указує на свою схожість з героєм: "Обидва пристрасті ми знали. Обох життя гнітило нас; В серцях огонь юнацький згас; Обох підступно чатували Злоба Фортуни і людська У самім розцвіті віка." Деякі дослідники пишуть, що і Онєгіна Пушкін частково писав з себе. Я вважаю, що з цим можно погодитися, але ж частково. Якщо пошукати, у них можна знайти схожі риси.
Як відомо, Олександр Сергійович Пушкін працював над "Онєгіним" в 1823-1830 роках, тобто герой роману був приблизно його однолітком. Онєгіну - 26 років ("Доживши марно, без трудів До двадцяти шести років. Літа пройшовши невеселі Без служби, без жони, без діл. Не знав, де діти решту сил.").
Схоже у них і походження - обидва дворяни б життя. Світські розваги та любовні інтриги були частиною життя обох, принаймні, у Петербурзі. Але тут є відмінність, що є дуже важливою, як на мене.
Пушкін був талановитим поетом. Він був творцем! Онєгін творцем не був. Пушкін писав, що герой спробував зайнятися письменництвом, але наполеглива праця здавалася йому нудною і нічого з-під його пера не вийшло.
Пушкін був унікальним, а Онєгін - типовим представником свого класу, тобто одним з багатьох. У цьому, на мій погляд, полягає найбільша різниця між ними.
пушкін у посвяті назвав твір *евгеній онегин* «вільним романом». і справді, перше, що вражає кожного читача цього роману,— свобода. вона відчувається в усьому. вірші роману легкі, невимушені, наче автор зовсім не докладав зусиль, щоб створити їх. а між тим, роман — подвижницька праця, подвиг семи років. яка складається з тисяч віршових рядків, вийшла напрочуд легкою і вишуканою. у романі «євгеній онєгін» представлені всі рівні російського життя: тут і вищий світ петербурга, і дворяни-самітники, і провінційне товариство, і кріпаки ленських, і громадське життя (театр, ), і приватний, сімейний побут, і народні гадання, і «золота молодь», і селянин, що їде до міста, і різноманітні картини природи. енциклопедичне охоплення російської дійсності стало можливим завдяки особливому прийому — наявності образу автора. автор-оповідач виступає в різних особах: він друг і хороший знайомий онєгіна, покровитель і захисник тетяни, поет, що експериментує з новими принципами зображення дійсності, він свідок подій, що відбуваються в романі. образ автора сприяє розширенню часових і просторових меж роману, створює атмосферу вільної сюжетної та композиційної активності. автор звертається до читачів, скеровує їхню увагу, пояснює події, тобто налагоджує взаємодію автора й читача. іноді автор, як політик, звертає увагу на причину розорення поміщиків, збіднення селян. розуміє, що не можна старими вийти з економічної кризи, розмірковує про демократизм заходу. його цікавить і стан сучасної йому освіти, і доля жінки в суспільстві. автор не скутий заданою темою, він вільний у своїх роздумах і тому є цікавим співрозмовником. онєгін — характер індивідуальний. розкрити саме індивідуальність онєгіна пушкіну є принцип контрасту. онєгін не тільки протиставляється «світу», але й героям, близьким до нього,— ленському, тетяні. на принципі контрасту будував пушкін і образ тетяни. романом «євгеній онєгін» розпочався процес розквіту російської літератури, який вивів її на чільне місце у світовому літературному процесі. проблема, яку поставив пушкін у романі,— людина й сучасність, «герой сучасності» — стане однією з провідних у російській літературі хіх століття.
Из ответа Данко на обвинения озлобленных от усталости и изможденных людей становится понятно, что с самого начала юноша ощущал свое превосходство над соплеменниками:"Во мне есть мужество вести, вот потому я повел вас! А вы? Что сделали вы в себе? Вы только шли и не умели сохранить силы на путь более долгий! Вы только шли, шли, как стадо овец!"
Разве не эгоизм и нежелание покориться врагу, прогнавшему народ из степи, подтолкнули Данко на агиттацию людей идти к свету через лес? Юноша не предложил выступить против врага, а предложил бегство, осознав степень человеческого отчаяния и поголовной готовности идти на поклон к врагу. Разве человек, котрым руководят любовь и желание людям, "ради которых он понес труд" это нелегкое путешествие трудом? Самым первым "в его сердце вскипело негодование" от неблагодарности людей за его старания, которое заглушила "жалость" к тем, ко виделся ему "как звери", у которых".не было на лицах благородства". В сердце того, кто "любил людей" живет лишь сострадание. Считая себя более сильным Данко "думал, что без него они погибнут" Поняв, что "нельзя было ему ждать пощады от них" и погасив жалостью вспышку гнева и делая доказать всем искренность своего альтруизма с криком:"Что сделаю я для людей?!"-юноша вырывает свое сердце и мчится свозь трущобы, ведя всех за собой. И в момент, когда " вдруг лес расступился перед ним, расступился и остался сзади, плотный и немой, а (...) все те люди сразу окунулись в море солнечного света и чистого воздуха, промытого дождем...", тогда "кинул взор вперед себя на ширь степи гордый смельчак Данко, — кинул он радостный взор на свободную землю и засмеялся гордо. А потом упал и — умер." Но в момент смерти душа его была переполнена радостью от удачного доказательства своей исключительности!