Казка Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц» стала своєрідним заповітом мудрої людини своїм сучасникам та майбутнім поколінням, які живуть на цій зовсім неідеальній планеті. Та й чи казка цей твір? Достатньо пригадати пустелю, де льотчик після аварії зустрів Маленького принца. Відомо, що у екстремальній ситуації перед людиною пролітають картини усього її життя. Звичайно ж, пригадується не тільки все хороше, а й ті випадки, коли людина виявила непорядність, нечесність, боягузтво. Людина прозріває і усвідомлює те, що не звертала уваги на важливі речі, те, що недооцінювала.
Мабуть, саме в образі Маленького принца до героя казки прийшли часи його дитинства, прийшла його незаплямована, чиста совість. Саме маленький хлопчик з іншої планети допоміг йому уважніше і гостріше подивитися на своє життя, подивитися на місце, яке він займав, і все оцінити по-новому. Саме завдяки Маленькому принцу льотчик повернувся до своїх товаришів зовсім іншою людиною: він зрозумів, як треба відноситися до дружби, що треба обходити стороною і що треба цінувати. Як це не дивно, але Маленький принц навчив дорослу людину ЖИТИ.
Перебування героя у пустелі, довгі розмірковування удалині від суєти, яка зазвичай поглинає наші душі і наше життя, часи, проведені на самоті, спілкування з Маленьким принцом наблизили льотчика до розуміння сенсу свого існування. Але пустеля у казці була ще й символом самотності людини, символом, який доводить, що з людьми теж може бути одиноко.
Сумна і при тому чарівна притча розкриває важливі філософські і моральні проблеми. Автор робить це за до витончених афоризмів, які добре відомі і допомагають багатьом з нас у житті: «Очі не бачать. Треба шукати серцем», «Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, ти насправді мудрий», «Ми у відповіді за тих, кого приручили».
Казка А. Сент-Екзюпері примушує нас по-іншому дивитися на навколишній світ, на людей навколо нас. А Маленьким принцом на нашій планеті є кожен з малюків, який з’являється на цей світ таким саме зацікавленим, як і дитина з іншої планети. Щодо героя казки, то він не тільки допоміг дорослій людині зрозуміти, заради чого треба жити і що цінувати в житті найбільше, а й сам зрозумів ці істини: будь-хто з нас повинен жити не заради себе, а заради тих, хто нам найдорожчий. Ми повинні відповідати за тих, хто знаходиться поруч з нами і за тих, кому ми небайдужі. У кожного з нас є свої турботи, але кожен з нас повинен усвідомлювати свій обов’язок не тільки перед рідними людьми, а й перед оточуючими, переду суспільством і Батьківщиною.
Стоял 1943 ч. Деревня была оккупирована германцами. Многие жители деревни ушли в соседний лесс и стали партизанами
Сейчас партизанский отряд напал на немцев. Летели гранаты, гремели раскаты взрывов, дымились строительства. Бой был ожесточенным, было вбито несколько немцев и некоторое количество партизан. Одного партизана взяли в плен. Вон был еще абсолютно мальчиком, и его мать жила здесь же, В древесное
И вот мама партизана стоит перед фашистом. Здоровенный каратель держит в руках нагайку и показывает ей на сына. В фашиста тупое лицо, тяжелая челюсть, полный затылок. Это просто откормленный убийца в новеньком мундире и блестящихсапогах.
Мама понимает, что сейчас в нее отнимут самое дорогое – ее отпрыска. Что его будут избивать нагайкой и убьют в нее на глазах. Вот юный партизан с трудом стоит, руки его преломили назад германские солдаты. Одежда его порванная в клочья. Но сын не наблюдает на фашистов, а только на мать. Вон знает, собственно что настало время прощаться сней.
Но в эту ужасную минутку в лицо старой женщины нет страха. В нее гордая осанка. Она наблюдает прямо на фашиста, и в ее взгляде только непокорность и презрение К убийце.
Видать, что всю жизнь эта женщина тяжело работала в фон. Она простая крестьянка, в нее даже ноги босые. Хотя, несмотря на это, ее нельзя запугать. Она твердо стоит на собственной родной земля, уперевшись в нее ногами. Кажется, что родная территория поддерживает ее. Она дает ей силы бороться. Данная старая женщина еще причинит врагам немало вреда.
Мама партизана – символ силы духа солдатских матерей, которых нереально сломить.
