Вступление.узнав о поражении крымской армии под инкерманом, л.н. толстой записывает в своём дневнике: “дело предательское, ужасное убийство. оно ляжет на душе многих! ”но толстой уверен в силе духа солдата и продолжает: “ велика моральная сила народа. много политических истин выйдет наружу и разовьётся в нынешние трудные для россии минуты. чувство пылкой любви к отечеству, восставшее и вылившееся из несчастий россии, оставит надолго следы в ней. те люди, которые теперь жертвуют жизнью, будут гражданами россии и не забудут своей жертвы”.поражение под инкерманом не было решающим. всё должен был решить севастополь. оборона города длилась почти год. первой бомбардировке город подвергся 5 октября 1854 года.2. сообщение учащихся о ходе крымской войны 1853-1856 годов.в россии правит николай i. цель внешней политики – вытеснение турции из европы. император провозгласил россию покровительницей православных народов (болгар, сербов), находящихся под властью султана. 21 июня 1853 года войска были введены в дунайские княжества (валахию, молдавию). 16 октября 1853 года турция объявила россии войну. дипломатия не смогла предвидеть то, что на стороне турции выступят , франция, сардиния.в сентябре1854 года войска европейской коалиции высадились в крыму. в октябре началась бомбардировка севастополя. одиннадцать месяцев длилась его героическая оборона. подписанный в марте 1856 года в париже мирный договор воспринимался в россии как поражение. крымская война оказалась последней для николая i. 18 февраля 1855 года он умер. суров был приговор современников. не богу ты служил и не россии,служил лишь суете своей,и все дела твои, и добрые, и злые,всё было ложь в тебе, все призраки пустые: ты был не царь, а лицедей.так в 1856 году написал ф.и. тютчев.3. рассказ ученика об участии л.н. толстого в крымской войне.с 1852 года толстой находился на кавказе, где участвовал в войне с горцами. в январе 1854года по просьбе писателя его переводят в дунайскую армию. 7 ноября он прибыл в севастополь. в письме брату сергею писал: “ просился в крым отчасти для того, чтобы видеть эту а больше из патриотизма”. толстой понимал, что “война идёт не за город, а за родину”.толстому было 25 лет, когда он отправился в действующую армию. зачем? позже устами князя андрея болконского он скажет: “ иду потому, что эта жизнь, которую я веду здесь – не по мне! ” (“война и мир”, т.i, ч.i, гл.v). итак, с 1854 года толстой девять месяцев сражался в севастополе. большую часть времени он – на четвёртом бастионе, в самом опасном месте.“он был в полном смысле душой был редкий товарищ, честнейшая душа, и забыть его решительно невозможно”,- вспоминает бывший товарищ толстого по обороне севастополя.в июле 1855 года л.н. толстой награждён орденом святой анны 4-й степени с надписью “за храбрость”, а в конце года – серебряной медалью “за защиту севастополя”. по окончании крымской кампании получил бронзовую медаль “в память войны 1953-1856”.4. работа над текстом рассказа.
Нещодавно я став свідком однієї дискусії. Сперечалися мої однолітки. Мова йшла про те, що слід вважати головнішим — розум чи почуття. Більшість були переконані, що основним сьогодні є розум, а почуття залишилися у минулому столітті. Деякі вважали, що тільки почуття є найважливішими.
Мені здається, що неможливо назвати одне головнішим за інше. Людині, яка віддає перевагу лише почуттям, буде важко зорієнтуватися в житті. Сьогодення вимагає великих знань, уміння розібратися в нових наукових технологіях. Перевага почуттів не дозволить людині зрозуміти усі надбання навколишнього світу, не дозволить бути у центрі наукового прогресу.
Але людина, яка відмовилася від почуттів на користь розуму, обкрадає себе духовно. Така людина позбавляє своє життя радощів і щастя. Це морально бідна людина. Якою б розумною вона не була, але без почуттів вона втрачає людські риси. Така людина схожа на автомат, машину, комп'ютер.
Я вважаю, що в людині повинні гармонійно поєднуватись і почуття, і розум.
Чи можна знайти спокій у нашім світі? Або для того, щоб знайти заспокоєння, ми повинні вийти куди – небудь у безлюдне місце, наприклад, у пустелю? Але неможливо відгородитися від миру й від людей. Варто навчитися в ньому жити, а не обосабливаться від нього. А це дуже складно, тому що душу часто не прислухається до розуму. Душа здатна чути лише своє серце
Розумна людина той, хто розуміє, що справжній спокій можна знайти у своєму серці. Навіть якщо ми відгородимося від миру, нас однаково буде щось тривожити: спогаду, страх майбутнього або тривога про близькі. Ми не довідаємося спокою, поки не відчуємо його усередині себе. Життя наша мінливе як погода: те ллє дощ, то визирає сонце. Уміти орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях дуже важливо. Для цього нам недостатньо одного розуму, потрібно ще й серце. Навчившись бачити серцем, ми знаходимо спокій
Не всі розуміють це. Як важко часом буває розумним людям, що не захотіли заглянути в глибини своєї душі. Часто така позиція приводить до трагедії. Не захотів прислухатися до свого серця головний герой роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти». У Євгенію Базарове з’єдналися всілякі суперечливі якості: здатність до практичної дії, звичка до праці й потреба в ньому, і в той же час, якесь бездіяльність і інертність, коли справа стосується його самого. Рішучість характеру, внутрішня впевненість у собі – коштовні якості, диктуемые розумом і волею з однієї сторони; практицизм, що не залишає місце романтиці, переконаність у нездатності до глибоких почуттів, до сприйняття краси мистецтва й природи – сдругой.
Понаблюдаем за висловленнями головного героя й складемо думку про його життєве подання: «Чималий хімік у двадцять років получше всякого поета»; «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник»; «Це все романтична нісенітниця, гнилизна, мистецтво»; «За моїми вільно мислять між жінками тільки виродки…» І подібних висловлень багато.
Базарів виступає за науку, пов’язану з життям, з народом. Він не терпить форм аристократичної ввічливості: «дозвольте полюбопытствовать», «не маю честі знати». Їх часто вживає Павло Петрович. Базарів посміюється над Кірсановим, відповідаючи йому з іронією. Базарів проти гри словами, він терпіти не може іноземних слів. І в той же час герой сам суперечить собі. У його мові увесь час зустрічаються слова іншомовного походження
