«Беда» - сатирический реалистический рассказ, в котором подвергается осмеянию такое общественное явление в России как пьянство. Это так называемый антиалкогольный рассказ, после которого читатель, по замыслу автора, должен был одуматься и отказаться от самогона. Автор осуждает пьянство как явление, сочувствуя бедному герою и относясь к его слабости с тёплым юмором.
Основная проблема рассказа – проблема пьянства и алкоголизма. Но, как известно, русский человек пьёт не так, а от тяжёлой жизни или от радости. Герой пропил лошадь именно от радости: уж больно выгодно он её купил, слишком долго ждал этого события. Можно только представить себе, как он напьётся с горя, что пропил лошадь.
Более глубоко спрятаны проблемы, от которых крестьянин Глотов пьянствует. Лошадь необходима крестьянину, но он вынужден два года «лопать сено», чтобы собрать на лошадь. Жизнь крестьянина была безнадёжно бедной и тяжёлой, что почти не давало ему шанса вырваться из порочного круга.
Рассказ заставил задуматься, о последствиях алкоголя. Он не решить проблему, а только усугубит ситуацию. Если даже жизнь главного героя тяжела, нужно встречаться с проблемой лицом к лицу и пытаться ее решить, а не употреблять алкоголь.
Объяснение:
Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.
Літературознавча довідка
Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Консультація професора філологова
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.
1Ірокези — група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.
Объяснение:
