ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СПА... Оповідання написане від першої особи, події відбуваються під час другої світової війни. В назві твору Белль використовує перші рядки славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які полягли, боронячись від навали персів.
Санітарна машина, в якій знаходиться герой, під'їхала до великої брами. Він побачив світло. Машина зупинилися. Перше, що почув, був втомлений голос, який запитував, чи є у машині мерці. Шофер вилаявся на те, що скрізь стільки світла. Але той самий голос, котрий питав про мерців, зауважив, що немає ніякої потреби робити затемнення, коли все місто у вогні. Потім знов говорили коротко: про мерців, де їх скласти, та про живих, куди їх нести. Оскільки герой ще живий і усвідомлює це, його несуть разом з іншими пораненими до зали малювання. Спочатку він бачить довгий коридор, вірніше, його пофарбовані стіни зі старомодними гачками для одягу; потім двері з табличками, що вішають на класні кімнати: «6 А», «6 Б» тощо, тоді репродукції з картин між цими дверима. Картини славетні: кращі зразки мистецтва від античності до сучасності. Перед виходом на сходову площадку колона, а за нею мистецьки зроблений гіпсовий макет фризу Парфенона. На сходовій клітці зображення кумирів людства — від античних до Гітлера. Санітари несуть ноші швидко, тому герой не встигає усвідомити все, що він бачить, але здається йому те все напрочуд знайомим. Наприклад, ця таблиця, перевита камінним лавровим вінком з іменами полеглих у попередній війні, з великим золотим Залізним хрестом угорі. Втім, подумав він, можливо, все це тільки мариться йому, бо «усе в мене боліло — голова, руки, ноги, й серце калатало, мов несамовите». І знову бачить герой двері з табличками і гіпсові копії з погрудь Цезаря, Ціцерона, Марка Аврелія. «А коли ми зайшли за ріг, з'явилася й Гермесова колона, а далі, в глибині коридору,— коридор тут був пофарбований у рожевий колір, аж ген у глибині, над дверима зали для малювання, висіла величезна мармиза Зевса, але до неї було ще далеко. Праворуч у вікні я бачив заграву пожежі — все небо було червоне, й по ньому врочисто пливли чорні, густі хмари диму». Він помітив і впізнав чудовий краєвид Того, і змальовану на ньому на першому плані в'язку бананів, навіть напис на середньому банані, бо він сам колись такий надряпав. «Аж ось широко відчинилися двері зали малювання, я впав туди під Зевсовим зображенням і заплющив очі. Я не хотів більше нічого бачити... у залі малювання тхнуло йодом, калом, марлею й тютюном і стояв гомін».
Ася- шести лет я испытывал уже ужас одиночества. Сестре Соне было четыре года. Я любил ее страстно, и она платила мне такою же любовью; но установившийся взгляд на меня, как на отпетого маленького разбойника, воздвиг и между нами высокую стену. Всякий раз, когда я начинал играть с нею, по-своему шумно и резво, старая нянька, вечно сонная и вечно дравшая, с закрытыми глазами, куриные перья для подушек, немедленно просыпалась, быстро схватывала мою Соню и уносила к себе,маруся-Это было бледное, крошечное создание, напоминавшее цветок, выросший без лучей солнца. Несмотря на свои четыре года, она ходила еще плохо, неуверенно ступая кривыми ножками и шатаясь, как былинка; руки ее были тонки и прозрачны; головка покачивалась на тонкой шее, как головка полевого колокольчика; глаза смотрели порой так не по-детски грустно, и улыбка так напоминала мне мою мать в последние дни, когда она, бывало, сидела против открытого окна и ветер шевелил ее белокурые волосы, что мне становилось самому грустно, и слезы подступали к глазам. Я невольно сравнивал ее с моей сестрой; они были В одном возрасте, но моя Соня была кругла, как пышка, и упруга, как мячик. Она так резво бегала, когда, бывало, разыграется, так звонко смеялась, на ней всегда были такие красивые платья, и в темные косы ей каждый день горничная вплетала алую ленту. А моя маленькая приятельница почти никогда не бегала и смеялась очень редко; когда же смеялась, то Смех ее звучал, как самый маленький серебряный Платье ее было грязно и старо, в косе не было лент, но волосы у нее были гораздо больше и роскошнее, чем у Сони, и Валек, к моему удивлению, очень искусно умел заплетать их, что и исполнял каждое утро ,валек-.Это был мальчик лет девяти, больше меня, худощавый и тонкий, как тростинка. Одет он был в грязной рубашонке, руки держал в карманах узких и коротких штанишек. Темные курчавые волосы лохматились над черными задумчивыми глазами
Н. С. Лесков — один из немногих русских писателей, посвятивший свое творчество раскрытию исключительной нравственной красоты человека. «Покажите мне у другого писателя такое обилие положительных русских типов?», — с гордостью произносил Лесков. И действительно, в произведениях Лескова выведена целая галерея персонажей-праведников. Это и квартальный Рыжов из рассказа «Однодум», и орловский мещанин Голован из рассказа «Несмертельный Голован». К праведникам, радеющим за землю русскую, можно отнести и героя одноименной сказки Лескова — Левшу. В центре повествования — обычный для сказки мотив состязания. Тульские мастера, учившиеся «по Псалтырю и Полусоннику», берутся за дело, доселе ими невиданное — подковать танцующую стальную блоху английской работы. И делают это на удивление зрителей «без мелкоскопов» и других сложных инструментов. Левша — мастер-искусник, подковавший блоху, является олицетворением всего талантливого русского народа. Но подкованная блоха перестает танцевать, ведь несмотря на смекалку, русские умельцы не получили самых простых технических знаний, которыми владеет любой английский мастер.Левша бескорыстен и неподкупен. Он отказывается от выгодных предложений англичан, по достоинству оценивших талант русского мастерового, его душа рвется на родину, ведь он узнал важный «секрет», который нужно донести аж до самого государя.Но как встречает родина одного из самых умелых своих мастеров? Если английского шкипера ждет теплая постель и услужливый доктор, то Левшу, не имеющего нужного «тугамента», — полицейский участок и побои, в результате которых народный умелец погибает. Но даже перед смертью не забывает он о пользе, которую может принести своей отчизне, раскрыв тщательно оберегаемый английский «секрет»: нельзя ружья изнутри кирпичом чистить! Действительно, в то время этот факт имел место. Делалось это для того, чтобы стволы внутри были блестящие, не учитывая того, что при этом стиралась нарезка, влияющая на качество стрельбы. И это ли не суть нашей жизни — для внешнего лоска уничтожить то, что действительно нужно и важно. Из-за формальности — отсутствия документа погиб один из талантливейших мастеров России, как гибли тысячи непризнанных родным отечеством простых мужиков — умельцев своего дела. А истинную суть русского мастерового заметил лишь англичанин: «У него хоть и шуба овечкина, да душа человечкина».Образ Левши показан писателем как собирательный образ всего русского народа. Лесков стремится открыть нам, что духовная ценность человека заключается в его связи с родной землей, национальными традициями, природой отчего края, то есть всего того, что зовется Родиной.
Оповідання написане від першої особи, події відбуваються під час другої світової війни. В назві твору Белль використовує перші рядки славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які полягли, боронячись від навали персів.
Санітарна машина, в якій знаходиться герой, під'їхала до великої брами. Він побачив світло. Машина зупинилися. Перше, що почув, був втомлений голос, який запитував, чи є у машині мерці. Шофер вилаявся на те, що скрізь стільки світла. Але той самий голос, котрий питав про мерців, зауважив, що немає ніякої потреби робити затемнення, коли все місто у вогні. Потім знов говорили коротко: про мерців, де їх скласти, та про живих, куди їх нести. Оскільки герой ще живий і усвідомлює це, його несуть разом з іншими пораненими до зали малювання. Спочатку він бачить довгий коридор, вірніше, його пофарбовані стіни зі старомодними гачками для одягу; потім двері з табличками, що вішають на класні кімнати: «6 А», «6 Б» тощо, тоді репродукції з картин між цими дверима. Картини славетні: кращі зразки мистецтва від античності до сучасності. Перед виходом на сходову площадку колона, а за нею мистецьки зроблений гіпсовий макет фризу Парфенона. На сходовій клітці зображення кумирів людства — від античних до Гітлера. Санітари несуть ноші швидко, тому герой не встигає усвідомити все, що він бачить, але здається йому те все напрочуд знайомим. Наприклад, ця таблиця, перевита камінним лавровим вінком з іменами полеглих у попередній війні, з великим золотим Залізним хрестом угорі. Втім, подумав він, можливо, все це тільки мариться йому, бо «усе в мене боліло — голова, руки, ноги, й серце калатало, мов несамовите». І знову бачить герой двері з табличками і гіпсові копії з погрудь Цезаря, Ціцерона, Марка Аврелія. «А коли ми зайшли за ріг, з'явилася й Гермесова колона, а далі, в глибині коридору,— коридор тут був пофарбований у рожевий колір, аж ген у глибині, над дверима зали для малювання, висіла величезна мармиза Зевса, але до неї було ще далеко. Праворуч у вікні я бачив заграву пожежі — все небо було червоне, й по ньому врочисто пливли чорні, густі хмари диму». Він помітив і впізнав чудовий краєвид Того, і змальовану на ньому на першому плані в'язку бананів, навіть напис на середньому банані, бо він сам колись такий надряпав. «Аж ось широко відчинилися двері зали малювання, я впав туди під Зевсовим зображенням і заплющив очі. Я не хотів більше нічого бачити... у залі малювання тхнуло йодом, калом, марлею й тютюном і стояв гомін».