Каждый человек в определенном возрасте пытается понять, каким образом устроен мир, какие ценности важны для него, что значит, быть самостоятельным, взрослым? Над этими вопросами задумывается Саня — главный герой рассказа В.Г. Распутина «Век живи — век люби». Размышления подростка о самостоятельности заставили меня задуматься над данной проблемой.
Мальчик начинает жить самостоятельно, он делает то, что раньше вызывало неприязнь (полет грядки каждый день, готовит обед, ходит в магазин). Ощутив себя взрослым, он решает отдать три рубля на выпивку местному жителю Митяю, хотя тот об этом не просил. Саня самостоятельно принимает решение и идет в лес за ягодами с ночевкой в тайге.
Но будут ли все эти действия признаками самостоятельности? Сомневаюсь. Саня же делал то, что делали окружающие его взрослые: полол грядки как бабушка, давал деньги, как папа, собрался в лес, как делали это дачники и деревенские жители.
Свою взрослость и самостоятельность Саня проявил и когда Митяй выкинул его ягоду, оказавшуюся ядовитой. Дядя Володя преподносит мальчику плохой урок, он не собирается предупредить его сразу в поезде, что пользоваться оцинкованным ведром, когда собираешь голубицу нельзя.
Мужчина поступает цинично: дожидается, когда радостный Саня принесет ягоды из леса на станцию. Может показаться, одухотворенность, восторженность и чувство гармонии с природой у мальчика убиты, но, я думаю, это тоже «прививка» самостоятельности: Саня понимает, что все люди разные, не все хотят добра и мира. Но нужно стараться понять и их тоже. Именно поэтому название произведения звучит как наказ: человек должен беречь в себе эту гармонию и чувство прекрасного, быть добрым к людям и миру вопреки любым сложностям.
Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. Видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 174.
1.А.А.Фет.
Ласточки пропали...
2.Поздняя осень.
3.Наступила поздняя осень ,уже холодно приду зим , а пока все заработало и птицы готовятся к зиме.
4 Ласточки пропали, а вчера жарой вё грачи летали, с вечера Всё спиться, на
дворе темно, листья сухие валяться, ветер ночью злится,да стучит в окно.
5.Это стих грустный упоминаний о зиме , но пока еще совсем немного осень дарит нам свои дожди и ветры, легкий снег и сугробы.Я уверен (а) что это очень красивое стихотворение