I варіант Рабство — ганебна сторінка в історії людства. Довгий час несправедлива доля перетворювала життя мільйонів людей на страхіття. Особливо постраждали представники негроїдної раси. Громадськість і цивілізований світ повстали проти цього суспільного явища. Тільки в кінці XIX століття рабство було заборонено. Цієї проблеми торкається у своєму пригодницькому романі «П’ятнадцятирічний капітан» Жуль Верн.Головні герої твору — Дік Сенд, місіс Уелдон та її син Джек, п’ятеро вільних негрів і кузен Бенедікт — через зрадництво кока Негору опиняються в країні, де процвітає работоргівля. Письменник змальовує жахливі картини переслідування африканських племен, коли через десяток рабів вбивали двохсот мирних людей. Цей живий товар мандрував від одного авантюриста до іншого. Для рабо- торгівців життя людини — дрібниця. їхній шлях политий кров’ю безвинно вбитих людей. Тільки на них чекало не менш жахливе покарання. Ж. Верн виступає проти цього ганебного для людства явища. Воля — головна цінність у житті людини. І ніхто не має права позбавити людину волі. II варіант Усі ми знаємо, що людське життя — це найцінніший скарб. Жодна людина не має права знущатися над іншими, позбавляти свободи. Проте природа людини породжена двома стихіями — добра і зла. Людина мріє бути справедливою і доброю, а насправді спричинює велике зло своїм ближнім.Прикро, але й сьогодні, у двадцять першому столітті тема рабства, пригнічення однієї людини іншою залишається не менш актуальною, ніж кілька століть тому. Наші співвітчизники у пошуках кращої долі вирушають на заробітки за кордон, а там... Незахищені законом, позбавлені прав, вони стають іграшкою в руках жадібних і жорстоких людей.Прикро, але й сьогодні, у двадцять першому столітті люди стають рабами. Сподіваючись знайти щастя, вони гинуть у страшних муках, виконуючи щодня принизливу й тяжку роботу. У романі «П’ятнадцятирічний капітан» Ж. Верн засуджує рабство і проголошує швидке визволення людства з-під цього страшного ярма. На думку письменника, причини існування рабства полягають у невігластві й темноті тубільців. Африканці були позбавлені можливості відстоювати свої людські права. їх вожді були підкуплені й залякані так званими представниками цивілізованого світу, які насправді були справжніми злодіями й вбивцями: «То були пройдисвіти різного ґатунку, злочинці, збіглі каторжники, одне слово, покидьки суспільства».Страшні картини, змальовувані письменником, переконують нас в антиприродності, немилосердності встановленого в Африці прибульцями з материка ладу. Полонений капітан «Пілігрима» на власні очі бачить весь жах життя невільників, з якими поводилися гірше, ніж з тваринами. Так, наприклад, у каравані Алішу було більше п’ятисот невільників, але серед них не було літніх чоловіків. Для ринку годилися тільки здорові юнаки, молодики та діти, тому всіх інших просто безжально вбивали під час облав. Бідні матері тягли за собою босих і голих малюків, оскільки вже не мали сили нести їх на руках.Жінки й чоловіки, ледь прикриті шматками цупкої тканини, страждали від ран та виразок. Наглядачі шмагали невільників нага- ями ні за що ні про що. Якщо хтось із бідолах падав від хвороби чи знемоги, адже не годився на продаж, його добивали з рушниць або ножами. Рабів ставили по двоє та з’єднували колодкою — «жердиною футів шість завдовжки і рогачами на кінцях, що замикалися залізними скобами на шиях». Вільними залишалися тільки руки та ноги, щоб іти й нести важку ношу. Невільників майже не годували, їм роздавали по пригорщі маніокового борошна аби хоч трошки підтримувати фізичні сили. Страшною була доля тих, хто знесилений падав на землю. За караваном скрадалися хижі звіри, які відразу розривали нещасних. Дік Сенд згадував, що за тиждень «подорожі» померло близько двадцяти чоловік.На ринку рабам дивилися зуби й примушували приносили палицю, щоб подивитися, як вони бігають: «Усі, чоловіки й жінки, переймались почуттям глибокого сорому й кривди за свою зневажену людську гідність. Хіба що діти не розуміли, як їх принижують». Не менш жахливим було становище підданих африканських вождів, які фактично нічим не відрізнялися від рабів. Володар міста Казонде, в якому знаходився один із найбільших невільницьких ринків, був розпусним п’яницею. З власної примхи він калічив рабів, воєначальників, міністрів. Підданці нетерпляче чекали його смерті. Насправді ж смерть Муані-Лунга принесла багато страждань. За давньою традицією, разом із померлим вождем ховали заживо його рабів.Чи боялися работоргівді чого-небудь в цьому світі, вбивши своєю поведінкою будь-яку віру в добро й милосердя? На думку письменника, такою силою була цивілізація. Ж. Верн неодноразово наголошує, що діяльність науковців, таких як Лівінгстон, була спрямована проти рабства. Якби там, в Європі, прислухалися до голосу очевидців й вживали відповідних заходів, рабство було б знищено.Як бачимо, сподівання письменника були марними. Людство ще не знайшло справедливого покарання для тих, хто порушує закони моралі й знущається над людьми.
4,6(63 оценок)
Ответ:
04.01.2023
Когда человек думает о Родине, он вспоминает чаще о своем доме, о месте, где родился. Для меня Родина – это прежде всего мама и город, в котором я живу. А если человек находится далеко, то вспоминает и о своей стране. Это тоже Родина. Украина, Родина, Отчизна…У каждого из нас есть малая родина – место, где мы родились, где наше детство. Но есть и Родина большая – страна, в которой мы живем. Понятия большой и малой Родины неотделимы друг от друга, ведь, как считал JL Леонов, «большой патриотизм начинается с любви к малому – к месту, где ты живешь». Человек не может жить без Родины. Не зря же говорят: есть разные страны на свете, а Родина только одна.С чего же начинается Родина? Наверное, для каждого Родина начинается с чего-то своего. У каждого своя Родина. Это может быть место, где твое детство. Это семья, родные и близкие люди. Это мама, которая является самым дорогим человеком на свете. Это материнские руки – воплощение нежности. Это наши игрушки, сказки, улица, лес, облака в небе и многое-многое другое, из чего складывается наше первое представление о Родине, о мире, в котором мы живем. С годами наши взгляды меняются. Но чтобы с нами ни случилось, два слова остаются главными: мама и Родина.С чего начинается Родина? Не сразу человек ответит на этот вопрос. Один может вспомнить небо в родном поселке, улицу, уходящую вдаль; серые нити дождя в пасмурный день, нежный стебелек подснежника, землю, заросшую мягкой травой или покрытую пушистым снегом. Другой может представить южное небо, изящные кипарисы, благородные пальмы. Третий назовет, к примеру, Архангельский край, где родился. Это тот край, откуда пешком в столицу ушел Михаил Ломоносов, чтобы потом прославить Россию. Для Льва Толстого Родина начиналась с Ясной Поляны, без которой он не мог представить себе Россию.Навсегда нам будет дорого то место, где мы провели детство. Именно в детстве рождается у человека чувство любви к Родине. О чем думают люди, говоря «моя Родина»? Наверное, не только о местах и впечатлениях, связанных с детством. Родина – это необъятные просторы нашей страны: леса, поля, реки, моря, полезные ископаемые. Это и люди, которые живут в нашей стране, и язык, который с детства звучит вокруг. Это и культура народа, его обычаи, традиции, которые нужно чтить. Все то, что когда-то происходило на нашей земле, горести, беды, победы, достижения – все это тоже наша Родина. Думать о Родине – это размышлять о ее о наших сегодняшних делах, мечтать о будущем.Родина у человека одна. Каждому из нас дорог тот уголок на земле, где рос, где стал человеком. Каждый, из нас помнит о своей малой родине. Наверное, именно с нее начинается Родина. С нее начинается любовь к большой Родине, которую мы называем патриотизмом.
