Герои произведения "Критики" - это русские люди советской деревни, наблюдательные и острые на язык труженики, со своеобразными характерами. Героев Шукшина, можно назвать странными людьми, чудаками. Такие герои рассказа"Критики"-семидесятитрёхлетний дед Тимофей и его тринадцатилетний внук Петька. Они признавали только то кино, которое шло в кинотеатрах, телевизор не смотрели. И каждый из них судил с точки зрения своего поколения. Деда, конечно можно назвать "странным". Этот герой не похож на остальных, он нелеп и смешон, но у него есть чувство собственного достоинства. Дед жаждал правды. "Со взрослыми дед редко спорил об искусстве, потому что они были из другого поколения. В них не было той непосредственности и уважения к нему, что у Петьки, они не воспринимали деда всерьез. Дед и внук озабочены не благами материальными, а своим внутренним миром, они думают, ищут, пытаются понять смысл своего существования. А привлекательность героев в непосредственности и простоте своей житейской. Дед и Петька привлекательны тем, что они наивные и добрые люди. Они оба искренние, чего нельзя сказать родителях Петьки и городских родственниках.
Объяснение:
Роман «Червоне і чорне» — правдива оповідь про суспільство епохи Реставрації у Франції. Це соціально-психологічний роман, в основі якого лежить конфлікт особистості із суспільством. Шлях головного героя Жульєна Сореля наштовхує на думку, що в епоху Наполеона він міг би стати героєм, а в епоху Реставрації змушений або пристосуватися, або загинути.
Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому властиві риси романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому все понад норму: сила розуму, воля, мрійливість, цілеспрямованість.
Наш герой — син теслі. Він живе в маленькому провінційному містечку Вер’єрі з братами і батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. У Вер’єрі його ніхто не розуміє. «Усі домашні нехтували ним, і він ненавидів своїх братів і батька…» Юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був Наполеон. Після довгих роздумів він вирішує: єдина можливість чогось досягти в житті і вирватися з Вер’єра — стати священиком. «Пробити дорогу для Жульєна насамперед означало вирватися з Вер’єра; батьківщину свою він ненавидів. Усе, що він бачив тут, сковувало його уяву».
І от перша перемога, перший «вихід у світ». Жульєна за до себе в будинок вихователем дітей мер Вер’єра пан де Реналь. Уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, голова сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж проста повага. Однак Жульєн почував себе тут чужим: «він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди він був допущений тільки до краєчка столу…»
Життя в будинку пана де Реналя було наповнене лицемірством, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами і плітками. «Совість Жульєна стала нашіптувати йому: «Ось воно — це брудне багатство, якого і ти можеш досягти і насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. О Наполеон! Які прекрасні були твої часи!..» Жульєн почував себе самотнім у цьому світі. Завдяки заступництву кюре Шелана Сорель потрапляє в Безансонську духовну семінарію. «Якщо Жульєн лише очерет, що гойдається, нехай загине, а якщо це людина мужня, нехай пробивається сам», — сказав про нього абат Пірар. І Жульєн став пробиватися.
Учився він гарно, але від семінаристів тримався осторонь. Незабаром побачив, що «знання тут і в гріш не ставлять», тому що «успіх у науках здається підозрілим». Жульєн зрозумів, що заохочується: лицемірство, «аскетичне благочестя». Як не намагався юнак видаватися дурником і незначною особистістю, не міг сподобатися ні семінаристам, ні начальству семінарії — занадто вже відрізнявся він від інших.
І нарешті — перше підвищення: його призначили репетитором з Нового і Старого завіту. Жульєн відчував підтримку абата Пірара і був вдячний йому за це. І раптом — несподівана зустріч з єпископом, що вирішила його долю. Жульєн переїжджає в Париж, у будинок маркіза де Ла-Моля і стає його особистим секретарем. Ще одна перемога. Починається життя в особняку маркіза. Що ж він бачить? «У цьому особняку не допускалися ніякі приємні відгуки про Беранже, про опозиційні газети, про Вольтера, про Руссо, ні про будь-що, що хоч якось віддавало вільнодумством і політикою. Найменша жива думка здавалася брутальністю».
Перед ним відкрився новий світ. Але цей новий світ був таким самим, як і світ у Вер’єрі і Безансоні. Усе було засновано на лицемірстві і наживі. Жульєн приймає всі правила гри і намагається зробити кар’єру. Його очікувала блискуча перемога. Але роман з дочкою маркіза Матильдою розладнав усі плани Жульєна. Матильду, цю пересичену світську красуню, приваблювали в Жульєні його розум, неординарність і безмежне честолюбство. Але кохання це було зовсім не схоже на яскраве і світле почуття, яке зв’язувало Жульєна з пані де Реналь. Кохання Матильди і Жульєна скоріше нагадувало дуель двох честолюбців. Але воно цілком могло б закінчитися шлюбом, якби не лист пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. «Скільки чудових планів — і от в одну мить… усе це розсипається на порох», — думає Сорель.
Лист пані де Реналь зруйнував всі плани Жульєна і поставив крапку на його кар’єрі. Прагнучи помститися, він робить безглуздий учинок — у вер’єрській церкві стріляє в пані де Реналь.
Отже, усе, чого так довго і цілеспрямовано прагнув Жульєн, доводячи, що він Особистість, було зруйновано. Після цього будуть в’язниця, суд, вирок. Довго розмірковуючи перед судом, Жульєн розуміє, що йому нема в чому каятися: саме те суспільство, куди він так прагнув потрапити, схотіло зломити його, у його особі воно вирішило покарати тих молодих людей низького стану, що насмілилися проникнути в «гарне суспільство». Жульєн знаходить у собі мужність гідно зустріти смерть. Так гине розумна і неординарна людина, яка зважилася зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами.
Среди тревог и страсти жизни шумной,
Подобно розе, что цветет бездумно,
И легче по водам бегущей тени.
( Анна Ахматова)
Когда человек говорит: «Я счастлива! Я счастлив!» - этим он выражает хорошее, позитивное или возвышенное внутренне состояние своей души. Что же такое счастье? Как человек может стать счастливым? Можно ли купить, подарить или например, найти или потерять счастье? Один человек считает, что купив машину – он будет счастлив . Другой думает, что счастье – это семья, третий – что счастье это быть с любимым человеком, а четвёртый – то, что у него есть кошка или собака. Если человек счастлив, то как долго может продлиться его счастье, как удержать своё счастье и можно ли вообще его удержать? А может быть человеку только кажется, что он счастлив, просто потому что он не видил ничего другого и ему не с чем или не с кем сравнить. Иногда счастье поджидает где – то рядом, а иногда нужно преодолеть многие тысячи километров, чтобы найти своё счастье.
Небольшое такое сочинение, если что можешь не подписывать автора стихотворения