Любов приходить і час зупиняється, всі почуття миттєво виходять з рівноваги в очікуванні незнаного. В калюжах життя відбиваються промені невловимої трепетної радості, коли душа спалахує барвистими іскрами мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти. Кришталева чаша кохання наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її – значить навіки зранити гострими осколками душу, зламати ніжну квітку, напоєну п’янким вином щастя. Пелюстки таких квітів, свіжі і прив’ялі, вранішні і вечірні, весняні і осінні, торкнувшись поетичного таланту, впали безцінними перлами на палітру «вічних образів» у світовій літературі.
Герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем. Живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство. «Ромео і Джульєтта» – найвизначніший гімн коханню. Почуття юнака і дівчини з ворогуючих родин – не тільки пристрасне, яке не визнає ніяих перешкод, але й почуття, що збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цьо го високого почуття.
Перше кохання, кажуть, найсильніше. Бо приходить рожевими серпанками юності, зачіпає серце криком ліричної пісні, збурює почуття, перетворюючи всі думки на солодкі мрії, що несуть, несуть у вир романтики…
Кохання перетворює героїв. Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Покохавши, вона починає краще розумітися на людських взаєминах – краще, ніж її батьки. Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі почуття доступні й юним душам. Відданість коханому, віра в Ромео, рішучість – усе це робить Джульєтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття. Герої боряться за право вільного вибору в коханні. Кохання Ромео і Джульєтти – нестримне, чисте й героїчне – триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам. Ворожнеча родин – пережиток давнього, проте воно має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку. Закохані оточені сліпою і ненависною ворожнечою. З рішучістю Джульєтта п’є снодійне зілля. Розділити з коханим його долю – у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гинее тільки-но зазнавши щастя кохання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо…
Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані ніби купують перемогу нового принципу – принципу миру, дружби, кохання. Народилася нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові забобони. Так було й так буде завжди, доки живее людина.
Кохання потребує особливого ставлення до себе. Його слід нести високо й оберегти від стороннього впливу. Воно – найбільша цінність двох. І лише вони мають право її торкатись, її відчувати, про неї говорити і діяти згідно з її поривами. Це почуття надає сили, впевненості в собі, здатності вирішувати недосяжні справи. Кохання – це антонім злоби та ворожнечі. Воно примирює людей, пом’якшує навіть зачерствілі душі.
Образи Ромео і Джульєтти хвилюють кожне покоління людей, надихають на творчі пошуки митців різних часів. Ми їх називаємо «вічними», бо вони носії дзеркал людської душі, де відбиваються найсокровенніші думки й найзаповітніші мрії. Це істинні скарбниці духовності. На дні яких стоїть печать вічності, де любов і лірика зливаються в єдине ціле, ім’я якому – безсмертя. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не тільки минуле, але й сучасне.
Левша́ (леворукий) — человек, предпочтительно пользующийся левой рукой нежели правой[1][2].
Антоним к слову «левша» — «правша». Среди людей левши составляют примерно 15 %[3], то есть левшой является каждый седьмой. Человек, являющийся левшой, в основном использует левую руку намного чаще, чем правую; левша преимущественно будет пользоваться левой рукой для личных нужд, приготовления еды и подобных дел. Рука, используемая для письма, не является точным показателем лево- или праворукости. Так, множество левшей пишут правой рукой, используя левую руку для выполнения большинства других задач (яркий пример тому — Чарли Чаплин, который даже на скрипке играл левой рукой, но при этом писал правой)[4].
«Международный день левши» — праздник, отмечаемый ежегодно 13 августа.
Теркин обладал очень хорошими качествами-он мог поднять дух всему полку. Когда снаряд упал рядом,Василий первым встал и поднял остальных на врага.
Теркин-человек переживший много потерь,выживший солдат,переживший две войны.Он уважаем среди товарищей.Он герой своего полка,герой войны,герой России.
За время войны Теркин был два раза ранен.Второй раз крайне тяжело(в поэме даже описывается его разговор со Смертью).Но Василий выжил,ведь он был "большим любителем жить".
Он получил медаль за то,что сбил самолет.Не каждый день винтовкой сбивают вражеский самолет.
До сих пор его вспоминают и почитают как верного родине,отважного и веселого солдата.Россия славится такими солдатами как Василий Теркин.Славится теми,кто сумел встать в самые трудные времена.Встать и поднять остальных.Россия славится своими победителями.
Именно на войне,в опасности,вблизи от смерти выявляются лучшие человеческие качества-мужская дружба,честь,отвага,чувство юмора,последняя надежда,последняя радость жизни-радость тому,что еще жив.