Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім'ї небагатого вельможі, що мав маєток у Нотгінгемпширі. На чотирнадцятому році його віддали до коледжу в Кембріджі. Але у батька не стало коштів тримати його там довше, ніж три роки.
Потім Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем. Гроші, які надсилав йому батько, він витрачав на книги з мореплавства та пов'язаних із ним галузей математики, бо мріяв стати мандрівником. Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії.
За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель "Ластівка" і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор'я.
Після плавання, за порадою друзів, він одружився з Мері Берген — дочкою власника панчішної крамниці Ермунда Бертона. Щоб поліпшити матеріальне становище сім'ї, Гуллівер вирушає у плавання на кораблі "Антилопа" в Ост-Індію. Тоді йому було приблизно 30—33 роки.
На мою думку, Гуллівер мав приємну зовнішність. Він середній на зріст, зі стрункою постаттю, каштановим волоссям, гострими рисами обличчя.
З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...", підкреслює сміливість: "Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..."
Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: ".-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..." Цьому герою притаманні такі риси як витривалість ("Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв'язати її він може тільки у згоді з радою...") і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю...").
Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..."
Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.
Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.
Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.
Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера. Тим часом Флімнап та Бол голам, вороги Гуллівера, що прагнули його знищиш, у спілці з деякими чиновниками обвинуватили його у державній зраді.
Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.
Объяснение:
В отличие от народных сказках.
Островский делает Снегурочку главной героиней пьесы
и вносит в её образ много нового.
В пьесе Снегурочка – дочь Мороза и Весны.
Мороз и Весна – это контрастные образы.
Поэтому появление Снегурочки - нарушение
законов природы.
В ней соединяется роковое противоречие: "родниковое",
беспокойное, творческое начало Весны и холодность,
"стужа чувств",доставшихся от Мороза.
Мороз скрывает её от людей, он боится предсказания:
…будто Солнце
Сбирается губить Снегурку; только
И ждет того, чтоб заронить ей в сердце
Лучом своим огонь любви; тогда
нет Снегурочке, Ярило
Сожжет ее, испепелит, растопит.
Не знаю как, но умертвит.
Т. е. в отличие от сказки, Снегурочка должна погибнуть
не просто от солнца, а от огня любви.
Но Весна считает, что пришла пора Снегурочке покинуть
свой терем, познать жизнь среди людей.
Решение принимает Снегурочка.
Плененная песнями Леля, которые дороже ей, чем
"жаворонков пенье", Снегурочка не хочет оставаться
в лесной глуши, она тянется к людям, мечтает петь
вместе с девушками и водить хороводы.
И Мороз скрепя сердце отдает её в бобыльскую семью.
Снегурочка уходит к людям.
Семья, в которой живет Снегурочка, не
оценить ни ее красоту, ни трудолюбие.
Вместе с Бобылихой, завистливой и хитрой, у которой
в глазах только "кика рогатая с окатным жемчугом",
они пользуются Снегурочкой и ее красотой в своих
корыстных целях, не любят её.
Снегурочка красива:
Краса твоя девичья то ж богатство.
Из-за ее красоты :от свах и сватов
Отбою нет, пороги отоптали.
Но Снегурочка не ведает любви, её сердце холодно:
Моя беда, что ласки нет во мне.
Толкуют все, что есть любовь на свете,
Что девушке любви не миновать;
А я любви не знаю; что за слово
Сердечный друг и что такое милый,
Не ведаю. И слезы при разлуке,
И радости при встрече с милым другом
Прежде любви она испытывает ревность, горечь, обиду:
Как больно здесь, как сердцу тяжко стало!
Тяжелою обидой, словно камнем,
На сердце пал цветок, измятый Лелем
И брошенный. И я как будто тоже
Покинута и брошена, завяла...
От слов его насмешливых.
Ей много приходится испытать: незаслуженное
обвинение Купавы в том, что она разлучила её с
Мизгирем, который, увидев Снегурочку,
так пленился её красотой, что бросил Купаву.
Укором Мизгирю звучат ее слова:
Любви моей не купишь.
Бесценный жемчуг
Себе оставь; не дорого ценю я
Свою любовь, но продавать не стану:
Сменяюсь я любовью на любовь,
Но не с тобой, Мизгирь.
Со страхом она слушает признание в любви Мизгиря,
а потом наблюдает за чужим счастьем Леля и Купавы.
Желание любить, как любят люди, заставляет её
принять губительное для решение:
...О мать, Весна-Красна!
Бегу к тебе и с жалобой и с
Любви хочу любить! Отдай
Снегурочке девичье сердце, мама!
Отдай любовь иль жизнь мою возьми!
Пусть гибну я, любви одно мгновенье
Дороже мне годов тоски и слез.
Сила любви заключена в волшебном венке Весны-красны,
который она надевает на Снегурочку.
Снегурочка обретает другой взгляд на
окружающий мир:
Ах, мама, что со мной? Какой красою
Зеленый лес оделся! Берегами
И озером нельзя налюбоваться.
Вода манит, кусты зовут меня
Под сень свою; а небо, мама, небо!
Теперь она замечает красоту вокруг себя, раньше она
любовалась только своей красотой.
Весна-Красна даёт ей великий дар природы – любовь.
Снегурочка погибла.
Не случайно она гибнет именно тогда, когда приняла
закон жизни берендеев и готова воплотить свою
проснувшуюся любовь в бытовые формы.
Это недоступно ни ей, ни Мизгирю, чья страсть,
незнакомая берендеям, выталкивает их из круга
мирной жизни.
Смерть Снегурочки - искупление грехов берендеев.
Принимая эту жертву, Ярила возвращает берендням
свет и тепло.