Читаючи повість М. Вінграновського "Сіроманець" я зрозуміл, що її центральними персонажами є вовк Сіроманець та хлопчик Сашко. Образ вовка зображений автором у дещо міфологічному й навіть фантастичному контексті, який тісно пов'язаний із реальністю.
Автор зображує почуття звіра з психологічної точки зору як справжньої людини, тому ми сприймаємо вовка не як хижака, а насамперед як вірного друга хлопчика Сашка. Незважаючи на свій юний вік, хлопчик стає для вовка не лише другом, а й рятівником. Сашко зовсім не боїться Сіроманця, захищає його перед дорослими, допомагає звільнитися із полону. Коли розуміє, що тварина майже втратила зір, то, не роздумуючи, втікає з дому та прямує з вовком у далеке місто, щоб показати його відомим лікарям.
У творі зображено протистояння добра і зла , втілення людської доброти й бережливого ставлення до хижих тварин в образах хлопчиків Сашка та Андрія, беззахисність живої природи перед жорстоким світом людей.
Саме в дружбі та співчутті хлопчика до вовка розкривається гуманізм повісті, та те що добро завжди перемагає зло.
Объяснение:
Мені важко сказати, якими методами треба боротися за утвердження добра у світі. І серце, і розум підказують, що ефективнішим є незастосування примусу, адже агресія не зупиняє ворога, а лише продовжує розвивати конфлікт. Але надто часто буває, що в цій битві добрі сили протистоять озброєному злу, яке мирним шляхом, як мені здається, перемогти неможливо.
З одного боку, не можна боротися проти зла, застосовуючи насильницькі методи, У такому разі наша зброя є тим, що ми й намагаємося знищити, і ми породжуватимемо саме те, що ненавидимо. Такі нелогічні дії призводять до побутових сварок і воєнних конфліктів.
Яскравим прикладом із літератури може бути образ народного бунтаря Чіпки в соціально-психологічному романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Хлопець, якого цькували в дитинстві однолітки, а пізніше кривдили пани, ображений на цю несправедливість, стає на розбійницьку дорогу. Його кривава боротьба за «правду» призвела до неминучих катастрофічних наслідків: до втрати близьких людей і спустошення власної душі.
З іншого боку, інколи трапляються такі випадки, що неможливо протистояти злу лише добрими намірами. У такому разі, особливо коли йдеться про безпеку, захист і збереження життя людей, застосування насильства може бути виправдане як метод запобігти фатальним наслідкам (звісно, якщо відсутні альтернативні варіанти).
Чи не найвідоміший приклад з історії — збройна відсіч фашизму в Другій світовій війні: безглуздям є сподіватися, що можна зупинити агресора, діючи ненасильницькими методами.
З наведених аргументів випливає висновок, що в боротьбі зі злом необхідно уникати насильства як чинника руйнівного, діяти розумно, знаходити мирні шляхи вирішення проблеми. Насильство роздмухує вогонь агресії, тому застосовувати його потрібно лише в крайньому разі.
