Це людина, яка може побачити в учневі особистість. Стати для кожного з нас одним і до у складній ситуації. Він виявляє до учня такі ж почуття, як до власної дитини. В основі його авторитету повинен бути не страх з боку учнів, а повага, яку викладач зобов'язаний заслужити. Бути чесним, об'єктивно оцінювати знання учнів і ставитися до всіх рівно. Для мене це людина добра і чуйна, не тільки вимогливий, але і доступно пояснювала свій предмет. Справжній учитель любить дітей і знаходить радість у спілкуванні з ними. Він повинен бути терплячим, розуміючим, мудрим, творчим. Для мене справжній учитель схожий на маму, яка зможе підтримати і підказати вірне рішення. Це розуміє дітей людина, здатна піклуватися і проявляти увагу до кожного учня. Але такі вчителі тільки в початкових класах. Учитель не тільки джерело знань і порад, але і товариш і вірний друг. Вміє викласти свої знання доступною мовою будь-якому учневі. Адже саме вчителі роблять нас освіченими людьми. Сучасний вчитель йде в ногу з часом і своїми учнями. Він вміє показати світ по-новому і постійно дивує. Завжди дає можливість учневі висловити свою думку.Покликання вчителя - не тільки дати гідну освіту - суму знань, а й виховати в дітях самостійність, людяність, розвинути творчий підхід до навчання і збагатити духовно. Справжній учитель - той, хто пояснює так, що потім запам'ятовуєш на все життя.Той, який не поспішає ставити двійки і робити негативні висновки. Той, хто ставиться з повагою до учнів і сам заслуговує їх поваги. Головне призначення вчителя - дохідливо пояснити матеріал: перевести з «незрозумілого» мови на «зрозумілий». Шкода, що це вдається не всім. Адже справжній викладач може зробити нелюбимий предмет коханим ... Учитель - це не професія, а покликання. Мало просто викладати - потрібно любити свою роботу. Нещодавно я почула вираз Мейєрхольда: «Не можна навчити, можна тільки навчитися». Спочатку така точка зору здалася мені абсурдною. Навіщо ж тоді потрібні вчителі? Подумавши, я зрозуміла її істинний сенс. Багато хто з нас змінювали своє ставлення до якогось предмета тільки тому, що не подобався учитель. Значить, учитель не просто вчить. Він допомагає вчитися, передаючи свою любов і розуміння предмета. Учитель - це вічний учень, який продовжує вдосконалюватися все своє життя.Учень, завжди готовий визнати, що був не правий. «Хто осягає нове, плекаючи старе, той може бути вчителем», - сказав Конфуцій. У моєму житті було чимало справжніх вчителів. Хочу сказати їм велике за те, що вони вклали в мене частинку себе!
Предназначение каждого писателя - найти путь к сердцу читателя, заставить его почувствовать своё произведение и поразмышлять над ним. Именно этот путь писатель (фамилия) описывает, как соединение сердца. Каждый человек имеет свой взгляд на мир. Возможно, это взгляд не совпадает с мировоззрением писателя. Об этом писатель (фамилия) пишет, что "человек отождествляет мои чувства и мысли со своими". Иначе говоря, человек сравнивает, анализирует две точки зрения - свою и писательскую.
Весь рассказ описывает нам те события, когда Толстому чудом удалось избежать погони, но двое его товарищей попали в плен. Нужно было что-то делать. Это были два русских офицера – Жилин и Костылин. Сразу в глаза бросается то, то их имена очень созвучны, но по значению совершенно разные.
Характер обоих героев тоже очень разный. Когда Жилин ехал к своей матери, то по пути подобрал Костылина. Во время поездки на них напали татары. Жилин повел себя очень храбро и стал защищаться, в то время как Костылин сразу побежал в крепость. Но даже такая трусость не смогла его
В плену герои тоже по-разному себя ведут. Когда татары сказали им о сумме в 5000 рублей, которую они должны выплатить, то Костылин сразу же написал письмо домой и ждал денег. Жилин, напротив, дал согласие только на 500 рублей, а письмо отправил на другой адрес, ведь больше всего он не хотел, чтобы его мама переживала. Костылин постоянно скучал, пока ожидал денег, в Жилин планировал побег, ночами копая яму. Живя в плену Жили часто проявлял себя, как очень порядочный и добрый человек. Он сделал из глины куклу дочке хозяина, а потом починил самому хозяину часы. С тех пор к нему постоянно ходили люди и обращались за
Так и жили они, пока Жилин не выкопал дыру. Одной ночью они оба выбрались на волю и побежали в горы. Весь путь Костылин был обузой своему товарищу. ОН не хотел снимать стоптанные ботинки, отчего ему было больно идти, он был толстым и не мог самостоятельно подниматься в гору и постоянно охал и кричал, чем один раз привлек внимание татарина, проезжавшего неподалеку. Жилин не бросил товарища, а взял на руки и понес. Конечно, он не смог с таким грузом убежать. Их снова схватили и бросили в яму.
Будучи в яме, им было очень плохо. Костылин постоянно стонал, но Жилин все думал о побеге. Однажды он смог уговорить дочку хозяина им выбраться. Девочка сжалилась и принесла большой шест, но Костылин не захотел бежать. Так что Жилину пришлось идти одному. Он смог добраться до своих людей и стал служить дальше. Что же качается Костылина, то тот лежал в яме пока его не выкупили за 5000 рублей. Привезли его еле живого.
У каждого читателя появляется вопрос, почему назвал Толстой свой рассказ «Кавказский пленник», ведь пленников то было два. Но на самом деле здесь есть очень глубокая мысль. Жилин был храбрым, сильным, работящим. Он смог убежать с плена и стал продолжать служить и людям. Но Костылин был ленив. Да, его выкупили из плена, но он так и остался в плену своих слабостей.
На первый взгляд с двумя людьми произошло одно и тоже событие, но если смотреть на сердца и дух героев, то каждый пережил свое приключение.
