В 1812 г Пушкин написал поэму о Полтавской битве. Опирался он на реальные историч. факты. но больше использовал народный эпос: песни, сказки, сказания. Эта поэма посвящена Марии Волконской, дочери генерала Раевского, героя войны с Наполеоном(1812) Мария любила мужа и последовала за ним в ссылку, в Сибирь.
Подорож Скруджа у Різдвяну ніч як можливість осягнути своє життя Основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі. Відбувається якась подія - і починається духовне відродження людини, яка забула, що вона створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток перетворюється на обличчя Джейкоба Марлі, що помер саме на Свят-вечір сім років тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі Священного Писання, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого Марлі попереджає друга про наслідки життя без Божої іскри в душі, Духи Різдва ведуть Скруджа від дитинства до смерті, - і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари. Scrooge у перекладі з англійської - скнара. Душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім'ям померлого компаньйона - Марлі. Автор змальовує Скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який сидить в своїй промороженій конторі й не дозволяє, клерку купити хоч трохи вугілля. Який контраст з племінником Скруджа Фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого Різдва: "здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли... очі блищали, а з рота йшла пара"! Свого героя Діккенс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. "Твої губи дрижать, - промовив Дух. - А що це котиться по твоїй щоці?" Перший лід морозної глиби розтоплюється першою сльозинкою, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, що він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, що не сказав теплого слова своєму клерку. Після першої сльози Скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе - заплакав. 1 якщо спочатку він не вірить Марлі, а Духа Минулого Різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то Духа Прийдешнього Різдва він уже просить: "Веди мене куди хочеш... Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь". І не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв Бобові Кречету. П'ять строф "Різдвяної пісні в прозі" - це гімн на славу Різдва, "днів милосердя, доброти й всепрощення... єдиних Днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, - навіть у бідних і знедолених, - таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили"
Впервые мы видим Запорожскую Сечь глазами Остапа и Андрия, сыновей Тараса Бульбы. Сначала — предместье с кузницами, лавками, пекарнями, шинками, «...которое одевало и кормило Сечь, умевшую только гулять да палить из ружей» . Потом — сама Запорожская Сечь, где по полю были разбросаны курени, которые напоминали отдельные государства. В каждом курене был свой атаман, свой запас провизии, свой кашевар. Несмотря на это все казаки подчинялись кошевому — атаману, «который выбирался из своих же запорожских казаков» . Все важные вопросы решали сообща, на общем собрании. Прием в Сечь был прост — надо было сказать: «Верую в Христа, в святую Троицу» и перекреститься. На Сечи была церковь, куда казаки исправно ходили на службу, но о посте и слышать не хотели. Законов на Сечи было мало, но они были слишком жестокими. Если казак проворовался, украл какую-нибудь безделицу, это считалось позором для всего казачества. Казака привязывали к позорному столбу и клали возле него дубину. Каждый, проходящий мимо, обязан был ударить его дубиной. Это продолжалось до тех пор, пока казак не умирал. Не платившего должника привязывали к пушке. Он сидел там до тех пор, пока кто-нибудь из друзей не выкупал его. Но больше, чем воров и должников, на Сечи не любили убийц. За убийство кара была жесточайшая: «Вырыли яму, пустили туда живого убийцу и сверх него поставили гроб с убиенным. Потом обоих засыпали землей» . . Каждый из запорожцев готов был умереть за своего товарища и свое Отечество. Тарас Бульба, произнося речь перед боем, говорил казакам: «Нет уз святее товарищества» . Сам он именно так считал. Поэтому и убил своего сына Андрия, когда узнал, что тот предал товарищей и Отечество. Казаки всему учились сами, «юношество воспитывалось и образовывалось в ней одним опытом, в самом пылу битв» . Главным занятием запорожцев была война. «Победить или погибнуть» — таков девиз казаков, который они писали на своем оружии. И все же, мне кажется, что никакие исторические заслуги не могут оправдать жестокости казаков к своим же соплеменникам и к людям иной веры. Хотя и запорожцев никто не щадил: вспомним страшную казнь Остапа и Тараса Бульбы. Запорожская вольница, непритязательный быт, разгульные обычаи, строгие законы закаляли и воспитывали казаков. Они становились храбрыми и бесстрашными, выносливыми и умелыми, защитниками веры и своего нар
Эта поэма посвящена Марии Волконской, дочери генерала Раевского, героя войны с Наполеоном(1812) Мария любила мужа и последовала за ним в ссылку, в Сибирь.