Ну смотря какая соц.сеть. Допустим,если твиттер ,то было бы что-то вроде дневника,как в интеллектуальном бестселлере Дениэла Киза "Цветы для Элджернона", Отрывок: "Я очень сильный и всегда делаю только харошее и кроме тово у меня на щастье есть заечья лапка и я ни когда не разбил ни одново зеркала." P.S. Чтобы понять,почему ошибки в отрывке,нужно прочитать книгу:)
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці Лесі Українки «Лісова пісня», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою.
У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ».
У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю.
На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною.
Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі.
Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.
Рассказ Сергея Баруздина - это состояние души девочки Татьяны, которой было 13 лет. Баруздин "Тринадцать лет" Краткое содержание. Таня много читала о море, но его не видела. Они часто оставались втроем: она, отец и собака Тошка. Мама у них была геодезистом, поэтому часто уезжала. Из одной поездки она не вернулась - погибла на леднике, как раз недалеко от моря. Вот они и переехали туда, опять таки втроем. Она периодически приходит на могилу матери с отцом и сильно по ней тоскует. Она знакомиться с мальчиком Геворгом, что старше ее на год. Из Москвы присылают вещи, которые собрали друзья (Таня и папа туда не вернуться). Среди вещей - мамины тапочки. Таня смотрит на них и решает, что будет геодезистом. Хотя она хорошо помнит, что их очень много гибнет, так мама рассказывала. Очень грустный и трогательный рассказ. Нельзя понять что такое смерть и смириться с ней ни в 13 лет, ни в любом другом возрасте. Суть рассказа в этом отрывке:
Допустим,если твиттер ,то было бы что-то вроде дневника,как в интеллектуальном бестселлере Дениэла Киза "Цветы для Элджернона",
Отрывок:
"Я очень сильный и всегда делаю только харошее и кроме тово у меня на щастье есть заечья лапка и я ни когда не разбил ни одново зеркала."
P.S. Чтобы понять,почему ошибки в отрывке,нужно прочитать книгу:)