Митько та Сергій — два друга-п’ятикласника, які стали героями повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Винахідливі друзі, отримавши на літо завдання від «улюбленої ботанічки» зібрати колекцію комах, вмовляють своїх батьків відпустити їх у село до Митькової бабусі на усе літо. Сергійкові батьки категорично проти, бо знають, що ці двоє друзів — страшенна вибухова сила, але піддавшись вагомим аргументам про двійки за незібрану колекцію та «передчасне старіння наших організмів», нарешті здаються. ніщо не може надовго зіпсувати настрій Митьку та Сергію, вони розуміють головне: час не минув марно. Вони за цей час дізналися стільки цікавого, що Васькові навіть не снилося. Митько та Сергій — найкращі друзі та однодумці, які завжди сповнені сил для нових відкриттів.
Объяснение:
Зима — це самий чудовий час року! Мені дуже подобається вона, тому що тільки взимку йде сніг, все кругом гарно, можна кататися на ковзанах, на гірці, на лижах. Вранці, коли я прокидаюся, завжди дивлюся в вікно свого дому. З мого вікна дуже гарний вигляд, особливо взимку, тому що все засипано білосніжним снігом. Він сліпуче блищить на землі, відбиваючи сонце. Такі яскраві, радісні фарби бувають у нас тільки вранці в січневі морози. Перше, що кидається мені в очі, це белоствольные берізки. Вони тоненькі, вигнуті, напевно, від сильних вітрів. На гілках ще залишилося торішнє листя темно-брунатного кольору.
Далі варто дитячий садок. Дах його занесена снігом, який переливається на сонці. На дитячому майданчику садка діти з вихователями побудували красиві крижані фігурки, розфарбували їх кольоровими фарбами. Навколо саду ростуть високі ялини, гілки яких присипані білим снігом. Діти прикрасили ці ялинки новорічними іграшками яскравими іграшками. Я дуже люблю зиму, але мені б хотілося, щоб снігу випадало більше.
Гагин — старший брат Аси, путешествующий русский дворянин, художник-дилетант. Владея значительным состоянием и ни от кого не завися, он решает посвятить себя живописи и ради этого странствует по Европе. Г. мягок, добродушен и мил. По замечанию Н. Н. , это «русская душа, правдивая, честная, простая, но, к сожалению, немного вялая, без цепкости и внутреннего жара» : Душевная аморфность обрекает Г. на роль вечного дилетанта в искусстве. То же качество предопределяет его отношение к увлечению А. : в сущности, Г. выбирает путь наименьшего сопротивления и тем самым несчастной развязке.