Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це «свободна воля», воля від тягаря й обов’язку, що є наслідком тривалих стосунків.
Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам'ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме . так. Іноді довірливий погляд, гарячий подих, невловимий аромат, що кружляє в повітрі... Умови, місце зустрічі, твій соціальний статус — все це марнота: є лише відчуття і емоції — споконвічна загадка людства. Виникаючи у певний момент, вони по вінця сповнюють людину. Сліплять очі, заволодівають свідомістю, зачакловують волю і розум, позбавляють нас можливості говорити. А коли полум'я згасне, маємо вірогідність, шо тепло його зігріватиме нас усе життя
Актуальна проблема и сегодня. Главное, что жизнь - это не игра! Нельзя выключить боль, нельзя включить безразличие. Мы живем и должны чувствовать не только свою боль, а стараться чувствовать и боль других. Не причинять им боль. И если человек порой не показывает свою боль - это не значит, что "он ее выключил".
Нельзя уйти с головой в игры, нельзя заменить реальную жизнь компьютерами. нельзя потерять настоящие человеческие качества.
Герой рассказа Дэн и показывает нам, что не может стать игрой концлагерь, где издевались над людьми, он не готов играть в эту "игру", так как знает, как это было в реальности. Он не готов стрелять в девушку, даже если и жизнь ее потом опять "восстановится". Дэн не готов играть в "игру", где можно управлять чувствами: включать или выключать их.
