На цьому уроці ми читали чудову баладу "Рукавичка", яка захопила мої думки повністю. є царем усіх тварин) своїм риком зупинив бій леопардів з тигром. Він розумів, що цей бій не має сенсу, а лише влаштований заради розваги. Тваринний світ таких розваг не приймає. Коли ж юна красуня Кунігунда “ненароком” (а з глузливого тону дівчини стає зрозуміло, що це було зовсім не так) впустила свою рукавичку на арену і послала ледь не на вірну смерть (до диких звірів) закоханого в неї лицаря Делоржа, то цьому ніхто не перешкодив.
За Лицарським кодексом Делорж мав або виконати прохання своєї дами серця, або відмовитись, чим би позбувся своєї лицарської честі. Але на долю лицаря міг вплинути король Франціск, який був присутнім на цьому ігрищі – він своїм королівським словом міг дозволити Делоржу не виконувати забаганку Кунігунди – це ж смертельно небезпечно. Але він цього не зробив. Король, як і всі інші глядач ігав за лицарем так само, як і за дикими тваринами. Тут тварина виявилась мудрішою за людину.
А щодо останніх рядків:
“Він рукавичку в лице їй кинув:
“Подяки, дамо, не треба мені!” —
Сказав і її покинув.”
то тут я цілковито погоджуюся з Делоржем. Дама, яка привселюдно заради розваги наразила його на смертельну небезпеку надалі не гідна його уваги.
Шкода визнавати, але іноді люди бувають жорстокішими, ніж тварини
