Відповідь:
Рано чи пізно кожен із нас створить сім'ю. Уже зараз починаєш задумуватися: у чому полягає таємниця сімейного щастя? Кожен знаходить свою відповідь залежно від уподобань, вдач життя. Однак існують родинні цінності, які зрозумілі всім без винятку.
По-перше, у щасливій родині панують взаєморозуміння і взаємоповага. Люди обирають собі супутника чи супутницю життя не тільки за вроду і талант, тут велике значення має спільність поглядів на принципові життєві питання, схожість звичок тощо.
Недарма існує вислів "друга половина": найдорожча людина з тобою завжди нерозлучна. Тож як цією половиною може бути людина, яка не згодна з тобою, не цінує і не поважає твоїх уподобань і захоплень?
Проте слід пам'ятати: не треба вимагати від другої половини повного "розчинення" в тобі. У кожного члена сімейної пари має залишатися власний р", свобода дій.
Існує вислів, що життя вдвох — не соло, а симфонія. Тож не треба перекладати всю відповідальність, зокрема, за розвиток стосунків на супутника. Знаємо багато прикладів (як із життя, так і з книжок та фільмів), коли родина розпадалася через небажання одного партнера порозумітися з іншим, через прагнення нав'язати свою лінію поведінки, мовляв, я поводжуся, як хочу, а ти пристосовуйся. Не хочеш?! Ну то прощавай! Ця тактика безперспективна й ні до чого, крім розлучення, не призводить. Тільки в "симфонії", коли задля коханої людини йдеш на поступки, а вона, у свою чергу, робить все для тебе, можливе родинне щастя.
Щастя родини багато в чому залежить від стосунків старшого покоління з молодшим. Не секрет, що сину чи дочці не можна занадто потурати, виконуючи всі забаганки. Не можна й без кінця, удаючи із себе верховного суддю, постійно карати й повчати дитину. Мені здається, правильна тактика — виховувати її в межах чітко окреслених правил, іноді проявляючи суворість. Секрет спілкування з дітьми — не перегинати палицю ні в бік постійних пестощів, ні в бік нескінченних покарань. Ваша кровинка повинна знати, що її люблять.
Тема виховання дітей є центральною у творчості багатьох вітчизняних письменників. Згадаємо показову з цього погляду п'єсу українського драматурга Олексія Коломійця " Дикий Ангел". Головний герой — Платон Ангел — людина сувора, безапеляційна й безкомпромісна. Він завжди відверто говорить кожному правду, не приховує свого ставлення, указує на недоліки. За це його й називають "диким". При цьому, поводячись так, своїм дітям він бажає тільки найкращого. І саме такий підхід до їх виховання дає позитивні результати: спочатку сини й донька йдуть проти волі батька, та потім розуміють, що саме його суворість зробила їх справжніми людьми — відповідальними, чесними, працьовитими. Молодше покоління відчуло, що за безкомпромісністю приховувалася батьківська любов.
Звичайно, розуміння, терпіння та любов до кожного із членів сім'ї — не всі складники родинного щастя, але, на мою думку, найголовніші. На цю тему можна говорити дуже багато, та все ж я вважаю, що саме ці три чинники є головними для життя у злагоді. І якщо ви вже відчуваєте сили й бажання постійно удосконалювати сімейні стосунки, значить, ви готові до створення справді дружної та міцної родини.
Пояснення:
Тема стихотворения – гибель города и целой страны, человека в этом городе. Основная мысль - предчувствие беды, которое проявляется на всех уровнях организации текста.
Тропы и образы
В первой строфе лирический герой не называет город по имени. Отношение к городу у героя не как к человеку (до слёз знакомый), но к родному, которого обнимаешь, так что видны прожилки. Даже как к ребёнку, чьи припухлые желёзки тебе знакомы.
Вторая и третья строфы наполнены цветами. И рыбий жир фонарей, и желток, подмешанный к зловещему дёгтю – метафоры тусклого жёлтого цвета, испускаемого речными фонарями и зимним солнцем из-за туч. Цвета в стихотворении превращаются в вещества. Интересно, что эти образы ещё и противно пахнут (рыбий жир и дёготь), как будто город, каким лирический герой его застал, противен ему. Поэтому в следующих строках герой обращается к истинному городу – Петербургу.
Для него это город мёртвых, который как будто хранит память о людях ушедшей эпохи. Вместе с названием изменился и город, и сам герой. Дорогие ему люди исчезли вместе со старым Петербургом, а в Ленинграде уже невозможно позвонить по старым телефонам. Это строфы о не-звучании, о голосах мёртвых и телефонах, от которых уехали хозяева-жильцы.
Да и как позвонить, если лирический герой ютится на чёрной лестнице? Тема незвучащих звонков продолжается теперь в дверном звонке, который вырван с мясом, следовательно, звонить не может. Но и в таком мёртвом состоянии он ударяет лирическому герою в висок (символ смертельной опасности).
В последней строфе, наконец, появляется звук. Дверные цепочки гремят кандалами (метафора). Лирический герой указывает на причину гибели – приход «дорогих гостей» (ирония). Даже если звонок вырвать с мясом, это не от стука в дверь. Мандельштам предчувствовал свой арест, случившийся в 1934 г., через полгода после антисталинских стихов, которые Мандельштам неосторожно читал многим, как бы приближая свою гибель.
Черноволосый красавец,статный и ловкий.Автор сравнивает его с борзым псом:быстрым и прекрасным.Правильные,мягкие черты лица,ощущение спокойствия и силы в его облике.
Андрий впечатлительный юноша,у него пылкий и пытливый характер.Учился он легко,всё ему давалось проще,чем брату.Дюжий молодец обладает смекалкой,быстро понимает и оценивает происходящее.Поступки Андрия обдуманные,он взвешивает всё,прежде чем делать.Не бросается сломя голову,сначала обдумывает действия.
Любит побыть один,помечтать,поразмышлять.Андрий любит мать,уважает отца,готов воевать за Отчизну.
Андрий-противоположность Остапа:ему легко даётся учение,он умён и смекалист,выходит "сухим из воды".Его пытливый ум ищет развлечений и он всегда избегает наказаний,чувственность и впечатлительность толкают его на приключения.Андрий знакомится с юной панночкой,сумев выбраться из её дома. Два брата попадают во взрослый мир Запорожской Сечи.Через месяц они взрослеют,характеры их начинают меняться.Остап выбирает путь воина,ратные подвиги манят его.Андрий теряет голову от любви,он впервые узнаёт,что такое сильное чувство.Покинув лагерь казаков,Андрий испытывал чувство ужаса-впервые он шёл против воли отца,ему было страшно,в глубине души он осознавал,что предаёт не только отца,но и Родину.Робость сковывала Андрия-он не был уверен,как встретит его возлюбленная,смущение и неловкость,боль предательства,гнетущее чувство вины-вот что чувствовал юноша.Любовь его и погубила,он предаёт отца,а в его лице и Родину.Тарас находит Андрия и убивает сына,который не сопротивляется и умирает с именем любимой на устах.Судьба Остапа не менее трагична,его казнят поляки на глазах у отца.Один умер героем,а другой пал как предатель.Рано оборвалась жизнь братьев ,Гоголь говорит этим ,что и век предателя короток,как и мимолётна слава героя.
Утончённый Андрий не разделяет взглядов отца,ему чужды сражения,его душа стремилась к любви и спокойствию.Выбрав путь предательства,Андрий погубил только себя,но панночку.