Головний герой — хлопчик Чарлі Бакет з бідної сім'ї, що живе в невеликій халупі разом із своїми батьками, двома дідусями і двома бабусями. Батька Чарлі звільняють з роботи, і сім'я виявляється у вкрай важкому становищі. У тому ж місті знаходиться шоколадна фабрика Віллі Вонки, на якій раніше працював дідусь Чарлі — Джо Бакет. Після того як конкуренти викрали шоколадні секрети магната, він звільнив всіх робітників.
З тих пір ніхто не бачив, щоб люди заходили на фабрику або виходили з неї. Тільки вантажівки, що розвозять шоколад, перетинають лінію воріт фабрики. Але одного разу з труб пішов дим. Значить, там хтось працював, але для всіх залишалося таємницею, що це були за робочі. В один цікавий день містер Вонка поклав 5 золотих квитків в стільки ж плиток шоколаду і оголосив, що ті діти, які знайдуть квитки, отримають можливість потрапити на фабрику. У світі починається справжній ажіотаж.
Перший квиток знаходить хлопчик Авґустус Ґлуп, який страждає повнотою, їсть шоколад в дуже великій кількості і живе в Дюссельдорфі. Другий квиток дістається Верука Солт — розпещеної доньки мультимільйонера з Бакінгемшир. Третій квиток дістається дуже цілеспрямованій і егоістичної дівчинці Віолеті Борегард з Атланти, а четвертий знаходить захоплений геймер Майк Тіві — вундеркінд з Денвера, який зміг вирахувати, яка саме плитка шоколаду буде з золотим квитком. П'ятий квиток, знайдений хлопчиком з Росії, виявляється фальшивим.
Чарлі отримує першу шоколадку в подарунок від батьків на день народження, а другу купує за власні кошти, отримані від свого дідуся. Але ні в одній з шоколадних плиток не виявляється квитка. На вулиці хлопчик знаходить купюру вартістю в 10 доларів і купує третю шоколадку, в якій і виявляється останній золотий квиток.
У вівторок, 1 лютого о 10 годині ранку Чарлі, його дідусь Джо, та ті, що знайшли перші чотири квитки і їх батьки приходять на фабрику. Перш за все для них показують лялькову виставу, а потім до них виходить сам містер Вонка. Спочатку він проводить своїх гостей в Шоколадний цех, де було їстівне абсолютно все, але попереджає їх не втрачати голову. Раптом Верука Солт помітила дивного чоловічка, потім з'явилися ще кілька таких же. Виявилося, що це і були ті самі таємничі робочі.
Це були умпа-лумпи, яких Віллі Вонка випадково знайшов, подорожуючи по Лумпаландіі — нікому не відомої країні джунглів і небезпечних хижаків — в пошуках екзотичних смаків для солодощів. Він запросив їх до себе на фабрику, дізнавшись, що вони живуть на деревах, харчуються тим, що не можна назвати як і смачним, так і огидним, люблять какао-боби і навіть поклоняються їм.
У процесі відвідування фабрики суперники Чарлі вибувають один за іншим: першим за свою жадібність поплатився Авґустус Ґлуп, який спробував випити шоколад з Шоколадній річки. В результаті він впав туди в той момент, коли в річку опустилася відвідна труба, засмоктало його разом з шоколадом і відправила Августа в Помадковий цех, де містер Вонка робить саму чудову полуничну помадку в шоколадній глазурі. Пізніше один з умпа-лумпа відвів туди пані Ґлуп.
У цеху Винаходів Віолетта Борегард вибула наступної, тому що вона спробувала жуйку-обід з трьох страв, хоча Віллі Вонка попереджав її не робити цього. Внаслідок цього виник побічний ефект: дівчинка роздулася і стала схожою на гігантську чорницю. Також Вонка попереджає, що якщо з Віолетти не вичавлять чорничний сік, то вона може вибухнути. Потім вибуває Верука — коли в Горіховому цеху вона вирішила взяти собі одну з білок, що там працювали, вони скинули її в сміттєпровід.
У Телешоколадному цеху вибув Майк Тіві, сильно зменшившись в розмірах, внаслідок чого його довелося відправити в цех "Тянутель тягучок". Там його повинні розтягнути в довжину, але при цьому Майк на все життя залишиться плоским, як паперовий лист.
В результаті з дітей залишився тільки Чарлі, тому що "бідність не порок". За це містер Вонка оголосив його переможцем, залишивши йому свою шоколадну фабрику в якості заповіту, причому висуває умову. Вона полягає в наступному: фабрика буде належати Чарлі, якщо він залишить свою сім'ю. Хлопчик навідріз відмовляється, а через деякий час знову зустрічається з магнатом.
Вони відправляються до батька останнього — Уілбур Вонка. Виявилося, що Уілбур був відомим в місті дантистом, вороже ставився до солодощів (оскільки від великої кількості солодкого псуються зуби), і Віллі жодного разу не їв цукерок до того моменту, як втік з дому. Весь цей час батько шукав його, збираючи все вирізки газет і копії нагород, де хоч мигцем згадувався його син. Віллі знову пропонує Чарлі стати своїм спадкоємцем, погодившись з колишнім умовою. Тепер будинок хлопчика знаходиться на території фабрики. Пан Бакет знову відновлений на посаді, а Віллі Вонка нарешті знайшов сім'ю.
Объяснение:
Совсем недавно ушёл из жизни В.П. Астафьев. Он родился 1 сентября 1924 года в Красноярском крае, в селе Овсянка на берегу Енисея. К самому берегу подступает вековая тайга.
Мальчику было 7 лет, когда утонула его мать- Лидия Ильинична. Её он любил безгранично. Только заботами бабушки Екатерины Петровны было окрашено его одинокое сиротское детство. Довелось ему быть беспризорником, узнать, что такое детский дом. Склонность к сочинительству обнаружилась у него очень рано – в 4-5 лет.
За этот талант бабушка звала его «хлопушкой», что по-сибирски означало врунишка. Школу он заканчивал в Игарке.
Из родных мест ушёл добровольцем в 1942 году на фронт, сражался, дважды был ранен, контужен. Награждён орденом Красной Звезды, несколькими медалями. После войны вернулся на родину, работал в газете «Чусовой рабочий», где и началась его литературная деятельность. Всего он создал 373 произведения, писал о войне ,о природе, о своих земляках. До самого последнего дня продолжал писать.
В родной Овсянке он поставил себе дом напротив бабушкиного. В доме горница, небольшой кабинет, небольшой огород. Человеку городскому такие условия покажутся некомфортными, но этот маленький домик лишний раз подтверждает, как этот человек был скромен, несмотря на его известность не только у нас в стране, но и за рубежом.
Его малая родина была самым дорогим для него местом: «Пуще приворотного зелья мне эта даль и эта близь- леса, горы, перевалы и главное – вот эта притиснутая ими к Енисею деревенька, издали, с высоты такая смирная, такая сиротливая, что стоном стонать хочется от любви и жалости к ней».
К самому берегу подступает вековая тайга. В.П. Астафьев писал: «Землю люблю свою и не стаю удивляться её красоте, неистощимому терпению и доброте …. И жизнь предоставляла мне постоянную возможность быть на природе и с природой».
Под стать сибирским богатствам и и талант писателя. Он создал много книг о войне, о мире, о детях, о природе, и каждая из них пропитана радостной музыкой человеческой души.
В Овсянке сегодня существует мемориальный комплекс В.П.Астафьева. Благодаря его усилиям в Красноярске создан литературный музей. В Красноярске же В.П. Астафьеву поставлен памятник
