ответ:При прочтении любого стихотворения следует помнить – образ лирического героя нечасто совпадает с образом самого создателя. Но в этом произведении Цветаева сама становится главной героиней, делясь с читателем сокровенными переживаниями и печалями.
Она предстает перед нами измученным человеком, тоскующем о своем доме. С печалью поэтесса вспоминает о былых счастливых днях. В ее словах сквозит безнадежность и отчаяние – Цветаева уже не верит в счастливое окончание своих бед.
Но грусть постепенно вытесняет всепоглощающее чувство равнодушия. Поэтесса уже не ищет перемен, искренне уверенная, что ей нигде не найдется места. Горячо любимая Россия осталась далеко, перестав быть для героини родной. Цветаева вынуждена вести постоянную борьбу за существование далеко от дома, никем не поддерживаемая.
В ее словах «всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст» сквозит безмерная усталость одинокого человека. Новые реалии жизни пугают поэтессу, но она не смогла жить в духе времени, поступившись своими убеждениями. Многие талантливые поэты и писатели начала 20-го века не были сторонниками идеологической линии, проводимой новой власти. Однако, боясь потерять привилегии и свободу, они шли на сделку со своей совестью, создавая такие произведения, которые цензура считала идеологически правильными.
Цветаева не приемлет такого компромисса. Поэтессе дороги ее убеждения. В этом стихотворении она ассоциирует себя с большим и сильным животным, то с медведем, то со львом. Но анималистический образ тесно связан с образами пленения, оков, гонений. Как пойманный лев не может развернуться в полную силу, показав свою мощь, так и главная героиня скованна жизненными реалиями, которые не дают пробиться ее таланту.
Но, несмотря на внешнее равнодушие и отрешенность, в последней строфе поэтесса признается, что иногда, когда она встречает напоминания о России, она испытывает волнение и желание вернуться.
В 1939 году поэтесса действительно возвращается на родину. Это решение стало смертельным – вскоре после возвращения, в 1941 году, Цветаева покончила жизнь самоубийством, осознав в очередной раз, что ей нет места в родном доме.
Объяснение:
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова.
