Характеристика образу Михайлика.
Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». У такий іб автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.
В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.
Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.
Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не ів гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».
Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.
Делла
Молода жінка, дружина Джима Діллінгхема. В очікуванні чоловіка перераховує гроші, які їй вдалося зібрати на подарунок. Грошей дуже мало. Делла плаче, але потім її осяває раптова думка. У їхній родині є два скарби – розкішне волосся Делли, і золотий годинник Джима. Делла давно мріє купити йому ланцюжок до цього годинника. Не замислюючись більше ні на мить, вона побігла в лавочку, де скуповують волосся, і продала свій шикарний товар за 20 доларів. Оббігши все магазинчики в пошуках подарунка, жінка придбала платиновий ланцюжок.
Джим
У «Дарах волхвів» герої виявилися обидва готові на жертви, Джим теж хотів зробити різдвяний подарунок, гідний коханої дружини. Джим поступив так само, як і Делла: щоб купити гарні черепахові гребені для розкішного волосся, він продав друге їхнє багатство, золотий годинник. Коли він з подарунком повернувся додому, Джим оторопів, побачивши, що дружина обрізала волосся, адже ці черепахові гребені були її мрією. А коли він дізнався, навіщо вона це зробила, то і зовсім розвеселився. Джим спокійно визнав, що подарункам доведеться почекати свого часу.
Объяснение:
Н. М. Карамзин писал в своей повести о том, как в Москве жил боярин Матвей Андреев. Жена его умерла, а оставалась у него одна лишь дочь, которая со временем стала совершенною красавицей. Она была очень набожная, ходила каждый день со своей старой служанкой в церковь, ходила также на вечеринки, гуляла в поле или в саду. Наталье было уже 16 лет, когда она однажды зимой в церкви увидела молодого боярина. Наталья влюбилась. Через несколько дней они опять встретились в церкви, молодой человек после службы пошёл следом за Натальей и служанкой, он довёл их до самого дома. Потом он с няни пришёл к Наталье и признался ей в любви и просил тайно с ним обвенчаться. Наталья согласилась и бежала ночью вместе с няней из родительского дома. Они обвенчались, потом долго ехали, наконец, доехали до маленького домика, где их встретили вооружённые люди. В этом домике и жил Алексей вместе со своими людьми. Он оказался сыном опального боярина, которого оклеветали в глазах государя. Несколько лет провели они на чужбине. После смерти своего отца Алексей возвратился на Родину, там ему дали для жизни этот домик, у него было золото и серебро, с ним были его верные слуги. Он ездил не один раз в Москву, видел многих девушек, но ни одна из них не тронула его сердце. Когда же он в первый раз увидел Наталью, то понял, что полюбил. Наталья осталась жить со своим супругом. Но вот муж сообщил ей, что напали литовцы, и он пойдёт на войну. Тогда и жена собралась идти вместе с ним, взяв мужскую одежду. Супруг её отличился на бранном поле и после битв предстал перед царём. Царь сказал, что уже доказана невиновность его отца. Боярин Матвей Андреев приобрёл и дочь, и сына. Вместе стали они жить долго и счастливо. Возле Москвы-реки лежит надгробный камень, на котором написано, что там лежит Алексей Любославский с супругой.