В трагедии "Ромел и Джульетта" две основных темы-это любовь главных героев и вражда двух кланов,к которым принадлежат герои.
Значимые эпизоды начинаются с момента знакомства Ромео и Джульетты.Трагизм ситуации в том,что что двое влюблённый узнают от кормилицы имена и понимают ужас ситуации,они влюблены в представителей враждующих семейств.
Следующий эпизод ,добавляющий трагизма,дуэль Ромео и Тибальта,смерть брата Джульетты,влекущая за собой изгнание Ромео из Вероны и разлука молодожёнов,тайно обвенчанных.
Ключевой момент трагедии-это роковая случайность ,недоставленное письмо Ромео,где отец Лоренцо пишет ему о своём плане по воссоединению влюблённых и Ромео решает ,что Джульетта мертва.
Заключительный эпизод трагедии-отец Лоренцо опаздывает на миг,Ромео выпивает яд и умирает,проснувшаяся Джульетта закалывает себя кинжалом,увидев мёртвого Ромео.
Роман «Портрет Доріана Грея» О. Уайльдом був написаний у 1891 році. Цейтвір є філософсько-естетичною концепцією світосприйняття автора. Найбільш повно вона розкривається в передмові, де сконцентровано двадцять п’ять афоризмів. Передмова і сам зміст роману складають своєрідний діалог, в якому знаходить художнє вираження естетика О. Уайльда.
Естетизм, як течія мистецтва, оснований на тому, що творчість є відображенням внутрішнього світу митця: «Мистецтво - це дзеркало, яке відображає того, хто в нього дивиться». Виходячи з цього твердження, можна говорити про прекрасний внутрішній світ художника Холлуорда. Коли ж в портрет вдивляється Доріан Грей, витвір стає відразливим, що свідчить про аналогічний зображенню стан душі героя. Думка автора полягає в тому, що явище мистецтва відтворює душу не тільки митця, а й глядача.
Зміст роману розкриває й інше положення вступу: «Художник не мораліст». Лорд Генрі, побачивши портрет прекрасного юнака, жалкує з того, що людська молодість і врода недовговічні. У Доріана виникає думка, що було б гарно, якби старів не він сам, а його портрет. Ці мрії дивним чином збуваються. Але портрет не тільки старіє, на ньому зовнішньо виражаються всі прояви душі Грея. Портрет стає все жахливішим. Побачивши спотворене обличчя Доріана на полотні і зрозумівши злочинну душу героя, художник вимагає від юнака покаяння перед Богом, не вдаючись до моралізаторства. Уайльд не засуджує дії свого героя відкрито. Письменник спотворює його зовнішність на портреті, висловлюючи цим своє ставлення до вчинків Грея.
Суперечливим здається й інше твердження автора: «З мистецтва немає жодної користі». На думку Уайльда, мистецтво може вірно сприймати лише людина, яка глибоко розуміє прекрасне. Але така людина не потребує уроків моральності. У романі такою людиною є лорд Генрі, який сам не робить нічого аморального, розуміє прекрасне.
