Но вот уж близко. Перед ними Уж белокаменной Москвы, Как жар, крестами золотыми Горят старинные главы. Ах, братцы! как я был доволен, Когда церквей и колоколен Садов, чертогов полукруг Открылся предо мною вдруг! Как часто в горестной разлуке, В моей блуждающей судьбе, Москва, я думал о тебе! Москва… как много в этом звуке Для сердца русского слилось! Как много в нем отозвалось!
Вот, окружен своей дубравой, Петровский замок. Мрачно он Недавнею гордится славой. Напрасно ждал Наполеон, Последним счастьем упоенный, Москвы коленопреклоненной С ключами старого Кремля: Нет, не пошла Москва моя К нему с повинной головою. Не праздник, не приемный дар, Она готовила пожар Нетерпеливому герою. Отселе, в думу погружен, Глядел на грозный пламень он.
Родина и свобода — вот что дороже собственной жизни, утверждает Лермонтов своей поэмой «Беглец», написанной на основе горской легенды, слышанной им на Кавказе. Но любовь к родине и свободе должна сочетаться с мужеством.Мцыри совершал бы на родине подвиги. Гарун — изменник и трус: он убежал с поля битвы. Его отец и братья «за честь и вольность там легли», а Гарун забыл свой долг:Он растерял в пылу сраженьяВинтовку, шашку — и бежит!Где-то в глубине происходит сраженье, которое Лермонтов не описывает, но до нас как бы долетает шум битвы, там борются и умирают за свободу сородичи Гаруна. На этом героическом фоне еще резче выделяется, как темная тень, фигура беглеца. Мы слышим песню, которую поет девушка, любимая Гаруном. Эта песня звучит для него приговором:Своим изменившийИзменой кровавой,Врага не сразивши,Погибнет без славы...Мы видим его умирающего друга. В час смерти в нем не угасает дух бойца, и он отвергает труса.Но с особенной силой запечатлен в поэме образ матери.Узнав, что Гарун вернулся один и не отомстил за смерть отца и братьев, павших в битве за родину, мать отказывается от сына:Твоим стыдом, беглец свободы,Не омрачу я стары годы,Ты раб и трус — и мне не сын!..Убежав с поля битвы, Гарун погиб в родном ауле, где никто не захотел его принять. Он погиб от удара кинжалом. Убил ли он себя сам? не вынеся позора, или кто другой пресек его жизнь, остается тайной. Поэт не раскрыл нам ее. И как хранит народ память о славе героев, так сохранил он и память о позоре изменника:В преданьях вольности осталисьПозор и гибель беглеца.В этой небольшой поэме Лермонтов с такой же страстностью и силой заклеймил малодушие, с какой в «Песне про купца Калашникова» и в поэме «Мцыри» воспел героизм.
Відомо, що на з самого початку другої світової війни а. де сент-екзюпері часто малював хлопчика з крильцями, який через хмари здивовано дивився на землю, будинки і людей. цей здивований маленький хлопчик не давав спокою письменникові і врешті-решт став героєм дивовижної казки «маленький принц», яка зараз відома в усьому світі. казка стверджує красу людських відносин, вона написана з безмежною жагою пізнання навколишнього світу і прагненням людей до щастя та мудрості. казка а. де сент-екзюпері не тільки для дітей, а й для дорослих, вона підкорює своєю щирістю і можливістю з головою зануритися у світ дитинства. коли читаєш про подорожі маленького принца по різним планетам, коли слухаєш його міркування, починаєш розуміти, що в головному героєві казки гармонійно поєднується проникливість та мудрість дорослої людини і безпосередність дитини. хлопчик впевнений, що всі, як і він сам, повинні жити за принципом: «встав вранці, вмився, привів себе в порядок – і відразу ж в порядок свою планету». для неегоїстичного і доброго хлопчика піклуватися про оточуючих було необтяжливо і природно. на жаль, далеко не всі мешканці планети земля, зокрема ті, з якими зустрічається хлопчик під час своєї подорожі, поділяли принципи життя маленького принца. наприклад, король дивився «на світ дуже спрощено», він мріяв тільки про те, щоб у нього було якомога більше підданих. честолюбець не помічав нічого навколо і бачив сенс свого життя лише в шануванні власної особистості, бо «гонорові люди глухі до всього, окрім хвали». життя п’яниці маленький принц взагалі вважав якоюсь нісенітницею, бо той пив для того, щоб забути про те, що він п’яниця. мешканець ще однієї планети за справедливим зауваженням маленького принца не приносив нікому користь тим, чім займався, адже той був постійно зайнятий перерахуванням зірок. хлопчик йому казав: «і моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. а зорям від тебе нема ніякої користі». від усіх, з ким зустрічався на землі маленький принц, відрізнявся тільки ліхтарник, адже хлопчик вважав, що в «його роботі все ж таки є сенс». крім того, цей герой викликав повагу своєю вірністю даному слову. можливо, заняття ліхтарника викликало б презирство мешканців інших чотирьох планет, а «між тим з них тільки він один не смішний. може бути, тому, що він думає не тільки про себе». я впевнений, що якби а. де сент-екзюпері продовжив свою казку і відправив маленького принца на восьму планету, хлопчик обов’язково зустрів би там гідних і чесних людей, які довели б героєві, що і на землі є багато тих, хто піклується не стільки про себе, скільки про інших. адже письменник і без того прагне донести до читачів думку про те, що треба жити так, щоб не бути пихатим і егоїстичним, щоб приносити користь людям і зберігати вірність у дружбі та коханні.
Уж белокаменной Москвы,
Как жар, крестами золотыми
Горят старинные главы.
Ах, братцы! как я был доволен,
Когда церквей и колоколен
Садов, чертогов полукруг
Открылся предо мною вдруг!
Как часто в горестной разлуке,
В моей блуждающей судьбе,
Москва, я думал о тебе!
Москва… как много в этом звуке
Для сердца русского слилось!
Как много в нем отозвалось!
Вот, окружен своей дубравой,
Петровский замок. Мрачно он
Недавнею гордится славой.
Напрасно ждал Наполеон,
Последним счастьем упоенный,
Москвы коленопреклоненной
С ключами старого Кремля:
Нет, не пошла Москва моя
К нему с повинной головою.
Не праздник, не приемный дар,
Она готовила пожар
Нетерпеливому герою.
Отселе, в думу погружен,
Глядел на грозный пламень он.
Евгений Онегин " -Пушкин .гл 7.