В этом стихотворении поэт раскрывает свой внутренний мир,говорям всем о своим чувствам к природе.Он видит природу увядшей и в своих и не в своих глазах,повествуя нам о своих преднамеринях,как политических,так и социалистических.Маяк восхищается первобытной природой,вспоминая её на фоне старой.Природа для него всё-жизнь,осязание,восприятие,диагностика наровне с лучезарством.В его глазах природа осязает чувством необычайности.Попугай в конце стихотворения говорит нам о своих предпочтениях к птицам,возможно даже больше,чем к животным.
В цьому романі Жюль Верн об"єднав розповідь про пригоди героїв з цікавими фактами з географії, біології. Крім того, в романі є багато роздумів, пов"язаних з проблемами взаємодії людини і природи. Де б не побували герої роману, автор наводить докладну характеристику місцевості.
Ось опис морського простору: "...хоча море й пустельне, воно саме тому привертало до себе особливу увагу. Дарма що його поверхня видається одноманітною неуважному зорові - вона безмежно розмаїта для того, хто вмів дивитись. Найменша мінливість водяного обширу чарує уяву тих, що відчувають поезію моря. Онде гойдається на хвилях пучок морської трави, там морська водорость - саргасова гілка - лежить на воді хвилястим візерунком, а там пливе шматок дошки, розкриваючи широке поле для здогадів. Чого тут тільки немає! Перед цим безкраїм обширом багата уява не знає спину. . . На морі скрізь вирує життя: і під водою, і над водою". І Жуль Верн докладно описує морських тварин: "Над водою ширяли буревісники - білі, з коричневою смугою на крилах. А високо в небі, поважно змахуючи своїми десятифутовими крилами, літали величезні альбатроси. Вряди годи вони сідали на хвилі й нишпорили дзьобами в воді, шукаючи поживи. Часом пропливали пінгвіни, що так важко й незграбно пересуваються по землі. Проте, як сказав капітан Халл, у воді ці птахи,послуговуючись своїми недорозвиненими крильцями, наче плавцями, можуть позмагатися з найпрудкішими рибами, і часто бувалі моряки плутають їх з боштами. Усі ці розмаїті картини постають як захопливе видовище, і тільки людині, геть байдужій до природи, здадуться одноманітними".
В романі ми зустрічаємо опис природи острова Пасхи: "Побіля води, під не дуже високим берегом, тяглася вузька піщана смуга, всіяна чорними уламками скель. Де-не-де стрімкі скелясті схили перетинались широкими тріщинами, а подекуди по більш положистому схилу можна було видертись і на гребінь. За чверть милі на північ між скелями видніло гирло маленької річки, зовсім непомітної з боку моря. Над річкою схилялись численні ризофори, які відрізнялись від своїх індійських родичів. На гребені починався густий ліс. Його зелені хвилі сягали аж до сизих гір на обрії. Якби кузен Венедікт був ботаніком, з яким би захватом він одкривав безліч нових порід дерев! Тут росли височенні баобаби з корою, схожою на єгипетський сієніт, що їх колись безпідставно вважали незвичайно довголітніми; латанії, приморські сосни, тамаринди, перечники особливого виду й багато інших рослин, яких немає на півночі Нового Світу. Однак здавалося дивним те, що серед цього розмаїття не було бодай одного представника численної родини пальмових, яка має понад тисячу видів і поширена майже на всій земній кулі. Над берегом ширяли зграї крикливих птахів - здебільшого ластівок з чорним пір'ям, що мінилося синю-вато-сталевіим вилиском, та світлішими , голівками. Подекуди злітали куріпки, сірі з блакитними шийками. Попід берегом між камінням походжало кілька дрібних пеліканів. Вони заклопотано набивали дрібною рибою шкіряні мішки, що висіли в них під нижньою половинкою дзьоба".
Як бачимо, автор подає докладну характеристику природних явищ тих місць, куди заходив "Підлігрим", а також приклади взаємодії мандрівників з оточуючим світом.