Один из самых известных романов Оруэлла - казалось бы, легкая история о правлении свиней, которая скрывает сатиру на тоталитарную систему. Жизнь на ферме кажется идиллической. Свежий воздух, животные, которые дают пищу и покой в лоне природы. Каждый день идет в устойчивом ритме. Что если животные решили восстать и уничтожить орден? Видение такой необычной революции было создано Джорджем Оруэллом в «Скотном дворе».
«Скотный двор» - это притча, задача которой показать механизмы тоталитарной системы. Следуя этому примеру, ферма является метафорой для России, а животные - для местной власти. Ферма должна была стать идеальной страной, но это были утопические предположения. Давно известно, что нет ничего идеального. Несмотря на кажущееся равенство всех животных, свиньи стали править другими животными. Как следствие, их жадность привела к появлению полицейского государства, антиутопии. На страницах книги напрашивается печальный вывод: все животные равны, но некоторые более равны, чем другие.
Роман читает довольно быстро, несмотря на сложные темы. Хотя герои - животные, это не сказка. Он содержит много правды о мире и его правилах. Как подчеркнул сам Оруэлл: «Скотный двор» должен был прежде всего стать сатирой русской революции. Однако, как я подчеркиваю, смысл песни более широк: я хотел выразить в ней мысль, что этот конкретный тип революции (насильственная революция, основанная на заговоре, с движущей силой в виде людей, невольно жаждущих власти), может привести только к смене правителей.
Любовна лірика Б. Л. Пастернаку, по – моєму, є однієї зі складових частин глобального гуманізму творчості поета. У віршах, присвячених улюбленим жінкам, як би є присутнім заклик вдивитися, вслухатися, вчувствоваться в мир його душі, але в жодному разі не вторгатися в нього. І сам поет ніколи не вторгався в душі улюблених, але саме – вчувствовался й вслухувався. От фрагмент одного з перших віршів про любов:
Я теж любив, і вона жива ще.
Всі так само, котячись у ту початкову рань,
Коштують часи, зникаючи за краєчком
Мгновенья. Всі так само тонка ця грань…
Ліричний герой говорить про любов у минулому часі, але розчарування немає. Він розуміє, що сама по собі любов допомагає перебороти суєту й вульгарність миру й тому про погаслій колись іскру любові нерозумно шкодувати. Це однаково хоч і коротке, але звільнення духу від нелюбові. Пастернак з філософською глибиною відображав у своїх віршах саме це достоїнство найвищого людського почуття
Пастернак уважав, що досягнення змісту любові рівносильно розгадці змісту буття, і, навчений гірким досвідом, писав:
Любити інших – важкий хрест…
Біль розриву випробував і він. У його циклі «Розрив» чується справжній стогін душі, що втрачає любов. Але хочу відзначити знову, що й тут почуття ліричного героя Пастернаку далекі від розчарування, сарказму й т.д. Він перемагає, а не переборює свій біль:
Об сором, ти в тягар мені! Об совість, у цьому ранньому
Розриві стільки мрій, наполегливих ще!
Коли б, людина, – я був порожнім собраньем
Скронь і губ, і око, долонь, плечей і щік
Ліричний герой, навпаки, бачачи розчарування улюбленої, остерігає її від цього згубного почуття:
Розчарувалася? Ти думала – у світі нам
Розстатися за реквіємом лебединим?
Розраховуючи на горі, зіницями розширеними
У сльозах, приміряла їхня непереможність?
Поет будує метафору на питаннях улюбленої, які вже самі в собі несуть відповідь
Віршам про любов Пастернаку властиві особлива музикальність і, я б сказав, чарівне підсвічування ассоциативности: «Нікого не буде в будинку…»; «Ти як майбутність увійдеш».
Чуйне серце поета з особливою теплотою відкривалося назустріч жінкам, душі яких, минулого рівні йому по художньому сприйняттю миру й любові. Це – Ганна Ахматова й Марина Цветаева. Поет обом присвятив вірші. Вони цікаві не пристрастю фізичної, але духовної
Ганні Ахматової:
Мені здається, я підберу слова,
Схожі на вашу первозданність
А помилюся, – мені це трынь – трава,
Я однаково з помилкою не розстануся
И – Марині Цветаевой:
Ти вправі, вивернувши кишеню,
Сказати: шукайте, рийтеся, шарте
Мені однаково, чим сир туман
Будь – яке минуле, як ранок вмарте.
Яким преклонінням перед величезністю щиросердечної краси цих жінок струменіють присвяти. Рефреном у тій і іншій присвяті проходить – «однаково», як би підтвердженням, що велич душі людської в любові й шляхетності не залежить ні від яких зовнішніх обставин, крім Бога, а Бог завжди за любов
Единосущность любові й поезії Пастернаку завжди буде співзвучна читачам його віршів
её покойный отец Дмитрий Ларин
мать Полина Ларина
сестра Ольга Ларина
няня Филипьевна
Что касается отца главной героини, то известно, что он умер еще до появления Онегина в жизни Татьяны. Умер Дмитрий Ларин в пожилом возрасте и по рассказам близких был добрым человеком, хорошо относящимся к своим крепостным. Он был барином, которого все любили. Нужно отметить, что старший Ларин очень любил свою жену и во всем ей доверял:
"...Но муж любил ее сердечно,
В ее затеи не входил,
Во всем ей веровал беспечно..."
Я отношу Дмитрия Ларина к положительным героям произведения.
2. Мать Татьяны Лариной - Pachette - Пашенька (Полина, или Прасковья) в молодости была страстно влюблена в некого сержанта. Но по традициям того времени ее против воли выдали замуж за Дмитрия Ларина, которого поначалу не любила и подумывала о разводе с ним: "...Рвалась и плакала сначала,
С супругом чуть не развелась..."
Но будучи мудрой женщиной, она научилась управлять добряком Дмитриевым и даже чувствовала себя счастливой. Ко времени знакомства с Онегиным старшая Ларина уже не молода женщина, автор называет ее ласково "старушкой":
"...Ларина проста,
Но очень милая старушка..."
3. Сестра Татьяны Лариной - Ольга младшая в семье. Светловолосая голубоглазая грациозная прелестная девушка с полным круглым лицом и более легким характером, чем у Татьяны, она жизнерадостна и почти всегда весела. Резвая и беспечная, простодушная, очень милая, но самолюбивая девушка. Не очень большого ума, можно сказать глупая кокетка, к которой быстро пропадает интерес. Именно из-за ее кокетства и погибает ее жених Владимир.
"... Чуть лишь из пеленок,
Кокетка, ветреный ребенок!
Уж хитрость ведает она,
Уж изменять научена!..."
4. Няня Филипьевна - добрая старушка-крестьянка в платоке на седой голове, "в длинной телогрейке". Совсем девчонкой в возрасте тринадцати лет ее выдали замуж за мальчика, который был еще младше ее. Конечно, ни о какой любви не было и речи, никто не спрашивал у крестьянки, за кого она хочет пойти.
"...В эти лета
Мы не слыхали про любовь..."
5. Княжна Алина и московские родственники
Княжна Алина - двоюродная тетя Татьяны Лариной, у которой он, приезжая на "ярмарку невест", останавливается в Москве, когда приезжают на "ярмарку невест". Татьяна с матерью навещают своих многочисленных московских родственников, которые помнят героиню совсем ребенком.