Думаю, вам стоит привести цитаты известных критиков, отзывавшихся об Образе Евгения Онегина. ___ Белинский [критик]: "Онегин - "страдающий эгоист", которого душат "бездеятельность и пошлость жизни"" Герцен: "Онегин - "умная ненужность", герой времен которого постоянно находишь возле себя или в самом себе" ___ Онегин представлен нам как оригинальный, ученый юноша, но такой же как все. Однако, он все же отличался своим желанием что-то изменить, желанием вырваться из безликой пустоты. Ему надоела, наскучила, вся та светская жизнь, коей он был овеян. В системе художественных образов, Онегин является "Лишним человеком". Его образ динамичен, если в начале мы видим в нем холодные эгоистические черты, то в Петербурге после встречи с Татьяной, он испытал к ней искренние пылкие чувства, растопив свой лед, в Петербурге, он чем-то напоминает образ Ленского, в нем кипят чувства, сердце взяло верх над разумом. Однако, Пушкин любил испытывать своих героев на Дружбу и Любовь, оба этих испытания Онегин не ведь мы знаем чем закончилась дружба Онегина и Ленского - дуэлью, исход которого был летален для Ленского. А во время испытания любви, он отверг чувства Татьяны, словно боясь потерять свою свободу, и тем самым, в конце, он обрек свои чувства на крах, получив отказ от Татьяны, которую выдавали замуж за Генерала.
Я расписала в общих чертах, надеюсь, это вам хоть немного
Як по-різному і несподівано показана справді людська, душевна сутність Тараса і Остапа. Зовні суворий і непохитний, здавалося б, навіть жорстокий і грубий, Бульба «думав про давню давнину … Він думав про те, кого він зустріне на Січі зі своїх колишніх товаришів. Гадав, хто вже, які живуть ще. Сльоза тихо туманила його зіниці, і посивіла голова журливо похилилася ». Священною є пам’ять минулого, вірність товаришам, людському обов’язку і почуття! Так само і суворий Остап: виявляється, він весь у спогадах про залишену матері: «Він душевно серце сльози бідної матері, і тільки це його бентежило і змушувало в задумі хилити голову». Не те Андрій, думи якого в Києві, де зустрів він прекрасну полячку, дочка ковенської воєводи.Привільні, багаті степу, за якими «ніколи плуг не проходив», відкривають не тільки радість прилучення до квітучої природи: у «лайливе, важкий час» вони ховали постійну загрозу, не раз ставали «чистим полем», місцем кривавих зіткнень, де з орулшем в руках необхідно було відстоювати право на вільне життя від ненависного ворога-кочівника. І варто було Тарасу Бульбі побачити «маленьку, чорніли в далекій траві точку» – танцював татарина, як ураз приймаються найсуворіші заходи безпеки, щоб уникнути можливої засідки або відкритого нападу. Прискакавши до річки, вони «довго пливли нею, щоб сховати слід свій». Степ таїла в собі небезпеку, постійно загрожувала життю людини, вимагала пильною захисту, озброєної охорони.Три дні тривав шлях Тараса Бульби та його синів. Нарешті показався Дніпро: «Ось він блищить удалині і темною смугою відокремився від обрію. Він дихав холодними хвилями і стелився ближче і ближче, аж нарешті охопив половину всієї поверхні землі. Це було те місце Дніпра, де він, досі здавлений порогами, брав, нарешті, своє і шумів, як море, розливаючись на волі …> Незабаром загін Тараса Бульби виявився при в’їзді в Запорізьку Січ. Учні повинні звернути увагу, як урочисто Тарас Бульба та його сини готуються до в’їзду: «Козаки поправили коней. Тарас підбадьорився, підтягнув дужче на собі пояс і гордо розправив рукою вуса. Молоді сини його теж оглянули себе з ніг до голови з якимось острахом та невиразною втіхою, і всі разом в’їхали в передмістя, що було за півверсти від Січі ». Адже настає найвідповідальніший момент їхнього життя – прилучення до вільному запорізькому війську!
16ч15м-7ч45м=8ч30м