Дворовые Троекурова жили в плохих условиях, боялись своего хозяина. Достаточно в подтверждение этих слов вспомнить описание псарни Трекурова. С посещения Дубровским этой псарни и начался конфликт соседей, бывших друзей. В доме Троекурова, в отличие от дома Дубровского, отношения хозяина и дворовых строились на страхе и беспрекословном рабском подчинении. В то же время крепостные Троекурова гордились богатством и положением своего хозяина, и они позволяли себе свысока относиться к соседям, надеясь на покровительство своего господина. И к ссоре Троекурова с Дубровским, и к несправедливому поступку своего хозяина по отношению к бывшему другу, крепостные Троекурова относились с позиции рабского поклонения. Автор не упоминает ни одного дворового по имени, это общая серая масса послушания. Иные крестьяне Дубровского. Они на стороне своего господина, пусть небогатого, но благородного. Их хозяин относится к ним, уважая в них человеческие достоинства. Вот о дворовых Дубровского Пушкин и пишет иначе. У них есть имена, характеры. Отношение к ссоре двух господ ясно высказал кучер Антон. Он признался сыну своего бывшего хозяина Владимиру Дубровскому, что весь люд пойдет за ним, что им никого не надо, кроме их "кормильца". Так и случилось. После пожара все крепостные Дубровского уходят за ним - в разбойники. Они преданы своему новому хозяину и верят, что именно он вершит правое дело.
Сюжет «Легенди старокиївські» Поверження Перуна. «Але прокляття Перунове пережило давніх богів». Всеволод Ярославович приходить до «ясновидки Богдарки» – «щоб був я батькові за братів миліший. Мені щоб спадщину отчу дістати і над братами сісти». Князь Ярослав Мудрий працює над «Руською правдою». Князь Ярослав креслить плани храму Святої Софії. Цикл «Легенди старокиївські» – це 25 легенд-оповідань, написання яких було завершено на початку 40-х років минулого століття. Зовні «Легенди старокиївські» можна поділити на три тематичні цикли: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Більшість їх сюжетів — відома («Аскольдова могила», «Перунове прокляття», «Стугна», «Кирило Кожум’яка», легенди про Феодосія Печерського, художника Аліпія та ін.), взята із староруського життя. Проходять через них герої біблійної і античної міфології, скандинавських саг, дії яких так чи інакше пов’язані з Києвом і Подніпров’ям. Лише дві останні легенди — «Явлена вода» і «Хрещеник Попа Івана» — тематично відступають від усього циклу, відтворюють події дещо пізніших часів. У першій з них опрацьовано легенду про Самсонову криницю у Києві, яку письменниця пов’язала із легендою свого роду де Лачерда. Назва Самсонової криниці з цілющою водою виводиться у ній не від біблійного Самсона, а від хлопчика Самуся, внука городника діда Семена, що власними руками викопав ту криницю. І вже зовсім не відомою на українському ґрунті є легенда про таємницю народження графа Карла Сен-Жермена, французького алхіміка і авантюриста, друга Вольтера, який, за версією Н. Королевої, прийшов на світ від кохання між простою українською дівчиною з надтисянських Карпат і Францом Ракоцієм II, що на початку XVIII ст. почав із Закарпаття національно-визвольну війну угорського народу проти габсбургського панування. Помираючи на березі Тиси, мати охрестила сина, покликавши в свідки легендарну гору Піп Іван. У цих легендах багато поезії, чистої і ніжної любові до людей праці. В окремих легендах у формі художньої розповіді Н. Королева ставить і розкриває наукові гіпотези, які знаходять підтвердження в наш час. Так, у легенді «Аскольдова могила» проведена думка про перше хрещення Русі за часів князювання Аскольда в Києві. На її думку, Аскольда вбили не варяги, а місцеві прихильники язичництва і лише у 1113 p., коли у Києві княжив Мстислав Володимирович, на Аскольдовій могилі була збудована Свято-Миколаївська церква. Гіпотеза про перше хрещення Русі підтверджена і науково обгрунтована в літературі, що з’явилася до 1000-ліття християнства на Русі, зокрема у монографії М.Ю. Брайчевського «Утвердження християнства на Русі» (1988). Хто нині скаже, скільки правди у стародавній легенді, що Олена, мати візантійського імператора Константина, теж народилася на скіфській землі, що саме в її честь київська княгиня Ольга після хрещення прийняла хресне ім’я Олена. Багато цікавих фактів нашої прадавньої історії видобула письменниця з легендарних, археологічних і літописних джерел, опрацювала їх на стику з старогрецькими, візантійськими і скандинавськими джерелами, створивши колоритну мозаїку присутності Скіфії, Давньої Русі і України в загальноєвропейському історичному і культурному процесі. Вона мала на це повне право і як вчений археолог і історик, і як художник слова. «Легенди старокиївські» були лебединою піснею Наталени Королевої. Умови для її літературної праці склалися несприятливо, і вона після цієї книги не видала нічого нового
