Відповідь:
Кожен із нас є результатом попередніх подій і впливів, а те, як ми живемо і що створюємо сьогодні, формує формує людину завтрашнього дня. Дитина несе в доросле життя те, що вкладено в неї від народження. Недаремно кажуть, що всі комплекси йдуть із дитинства. Сам митець відчуває вдячність своєму родинному оточенню за вміння любити життя і бачити красу. Його оточували красиві люди: мама з її замилуванням городництвом, дід з його казками і схилянням перед сонцем, дядько Самійло, який косив, наче співав, а тато взагалі був прекрасним у вьому, крім одягу. Десна, береги, луги, навіть город були для малого Сашка дивовижними. І саме тому, ставши дорослим митцем, Довженко прагне Красу перенести у свої фільми, щоби й інші могли "побачити зорі в калюжах", щоб учорашнє прекрасне формувало не менш прекрасне завтрашнє.
Пояснення:
1. Справжнє ім’я Лесі Українки … Лариса Петрівна Косач-Квітка
2. «Давня казка» належить до літературного роду … лір-епос
3. Вірш «Хотіла б я піснею стати» належить до лірики … філософська
4. Рядки «Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину» узято із твору, автором якого був … Володимир Сосюра
5. На думку В. Голобородька, «народжуються разом із диханням» … теплі слова нашої мови
6. Майстром «тихої лірики» вважають … В.В. Підпалого
7. Підзаголовок «Старосвітська балада» має вірш … "Із янголом на плечі"
8. Вірші Г. Кирпи написані у жанрі … верлібр
9. Сучасний літературний процес має назву … постмодернізм
10. В уривку «Жовтень жовті жолуді // На базар несе» використано такі три художні засоби: … метафора, персоніфікація, алітерація.
Объяснение:
2. Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці (за думою "Маруся Богуславка").
Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги.
Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:
Бо я вже потурчилась, побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників.
Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.
Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.
Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грін-ченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка».
Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.
Найвідоміша козацька дума «Маруся Богуславка» розповідає історію, як дівчина звільняє групу українських козаків, котрі перебували в полоні протягом 30 років, і не тікає з ними, а залишається, оскільки неволя стала єдиним життя, до якого вона звикла. Маруся Богуславка — легендарна українська героїня — символізує тих полонянок, які змушені були покинути Україну, «потурчитися, побусурменитися», але все ще мали незбориме почуття любові до рідної землі.
Объяснение: