Объяснение:
Відомо, що з самого початку Другої світової війни Антуан де Сент-Екзюпері часто малював хлопчика з крильцями, який через хмари здивовано дивився на землю, будинки і людей. Цей здивований маленький хлопчик не давав спокою письменникові і врешті-решт став героєм дивовижної казки «Маленький принц», яка зараз відома в усьому світі. Казка стверджує красу людських відносин, вона написана з безмежною жагою пізнання навколишнього світу і прагненням привести людей до щастя та мудрості. Казка А. Де Сент-Екзюпері не тільки для дітей, а й для дорослих, вона підкорює своєю щирістю і можливістю з головою зануритися у світ дитинства.
Коли читаєш про подорожі Маленького принца по різним планетам, коли слухаєш його міркування, починаєш розуміти, що в головному героєві казки гармонійно поєднується проникливість та мудрість дорослої людини і безпосередність дитини. Хлопчик впевнений, що всі, як і він сам, повинні жити за принципом: «Встав вранці, вмився, привів себе в порядок — і відразу ж приведи в порядок свою планету». Для неегоїстичного і доброго хлопчика піклуватися про оточуючих було необтяжливо і природно.
На жаль, далеко не всі мешканці планети Земля, зокрема ті, з якими зустрічається хлопчик під час своєї подорожі, поділяли принципи життя Маленького принца. Наприклад, король дивився «на світ дуже спрощено», він мріяв тільки про те, щоб у нього було якомога більше підданих. Честолюбець не помічав нічого навколо і бачив сенс свого життя лише в шануванні власної особистості, бо «гонорові люди глухі до всього, окрім хвали». Життя п’яниці Маленький принц взагалі вважав якоюсь нісенітницею, бо той пив для того, щоб забути про те, що він п’яниця. Мешканець ще однієї планети за справедливим зауваженням Маленького принца не приносив нікому користь тим, чім займався, адже той був постійно зайнятий перерахуванням зірок. Хлопчик йому казав: «І моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі».
Від усіх, з ким зустрічався на землі Маленький принц, відрізнявся тільки ліхтарник, адже хлопчик вважав, що в «його роботі все ж таки є сенс». Крім того, цей герой викликав повагу своєю вірністю даному слову. Можливо, заняття ліхтарника викликало б презирство мешканців інших чотирьох планет, а «між тим з них тільки він один не смішний. Може бути, тому, що він думає не тільки про себе».
Я впевнений, що якби А. Де Сент-Екзюпері продовжив свою казку і відправив Маленького принца на восьму планету, хлопчик обов’язково зустрів би там гідних і чесних людей, які довели б героєві, що і на землі є багато тих, хто піклується не стільки про себе, скільки про інших. Адже письменник і без того прагне донести до читачів думку про те, що треба жити так, щоб не бути пихатим і егоїстичним, щоб приносити користь людям і зберігати вірність у дружбі та коханні.
Відомо, що з самого початку Другої світової війни Антуан де Сент-Екзюпері часто малював хлопчика з крильцями, який через хмари здивовано дивився на землю, будинки і людей. Цей здивований маленький хлопчик не давав спокою письменникові і врешті-решт став героєм дивовижної казки «Маленький принц», яка зараз відома в усьому світі. Казка стверджує красу людських відносин, вона написана з безмежною жагою пізнання навколишнього світу і прагненням привести людей до щастя та мудрості. Казка А. Де Сент-Екзюпері не тільки для дітей, а й для дорослих, вона підкорює своєю щирістю і можливістю з головою зануритися у світ дитинства.
Коли читаєш про подорожі Маленького принца по різним планетам, коли слухаєш його міркування, починаєш розуміти, що в головному героєві казки гармонійно поєднується проникливість та мудрість дорослої людини і безпосередність дитини. Хлопчик впевнений, що всі, як і він сам, повинні жити за принципом: «Встав вранці, вмився, привів себе в порядок — і відразу ж приведи в порядок свою планету». Для неегоїстичного і доброго хлопчика піклуватися про оточуючих було необтяжливо і природно.На жаль, далеко не всі мешканці планети Земля, зокрема ті, з якими зустрічається хлопчик під час своєї подорожі, поділяли принципи життя Маленького принца. Наприклад, король дивився «на світ дуже спрощено», він мріяв тільки про те, щоб у нього було якомога більше підданих. Честолюбець не помічав нічого навколо і бачив сенс свого життя лише в шануванні власної особистості, бо «гонорові люди глухі до всього, окрім хвали». Життя п’яниці Маленький принц взагалі вважав якоюсь нісенітницею, бо той пив для того, щоб забути про те, що він п’яниця. Мешканець ще однієї планети за справедливим зауваженням Маленького принца не приносив нікому користь тим, чім займався, адже той був постійно зайнятий перерахуванням зірок. Хлопчик йому казав: «І моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зорям від тебе нема ніякої користі».
Від усіх, з ким зустрічався на землі Маленький принц, відрізнявся тільки ліхтарник, адже хлопчик вважав, що в «його роботі все ж таки є сенс». Крім того, цей герой викликав повагу своєю вірністю даному слову. Можливо, заняття ліхтарника викликало б презирство мешканців інших чотирьох планет, а «між тим з них тільки він один не смішний. Може бути, тому, що він думає не тільки про себе».
Я впевнений, що якби А. Де Сент-Екзюпері продовжив свою казку і відправив Маленького принца на восьму планету, хлопчик обов’язково зустрів би там гідних і чесних людей, які довели б героєві, що і на землі є багато тих, хто піклується не стільки про себе, скільки про інших. Адже письменник і без того прагне донести до читачів думку про те, що треба жити так, щоб не бути пихатим і егоїстичним, щоб приносити користь людям і зберігати вірність у дружбі та коханні.
Калашников противопоставляет свою жизненную позицию, своё происхождение, своё независимое занятие разбою, низости и распутству опричников. Он готов “стоять за правду до последнева”. Перед боем Степан Парамонович кланяется царю, церквам, “народу русскому”, выражая тем самым почтение не столько власти, сколько Богу и людям.
Выходя на поединок, Калашников выполняет жены о заступничестве: “Ты не дай меня, свою верную жену, злым охульникам на поругание! ” Степан Парамонович выступает здесь защитником рода, семьи — в случае своей смерти он наказывает братьям вступиться за его честное имя. Калашников наделён высоким моральным сознанием, чувством собственного достоинства. А ведь он мог, услышав о “славной семье” Скуратова, поняв, что Кирибеевич — опричник, повести себя иначе. Многие обесчещенные опричниками жёны возвращались по домам — и семья смирялась с фактом своего бесчестья.
Калашников не раскрыл подлинных причин поединка, сказав царю, что убил Кирибеевича “вольной волею”, то есть без особого повода, предпочёл плаху обнародованию семейной беды. В этом поступке — безусловное право на сохранение суверенности, тайны перед лицом власти. Кирибеевич не постеснялся на пиру по приказу Ивана Грозного разоблачиться перед всеми в личном, интимном переживании — любви к Алёне Дмитриевне, но вольный купец не признаёт вмешательства в свою внутреннюю, сокровенную жизнь. В эпоху бесчестья и террора Калашников отстаивал честное имя и неприкосновенность семьи. За это он был казнён и погребён не по христианскому обряду, а как разбойник — промеж трёх дорог. Но, несмотря на позорную казнь и погребение в “безымянной могиле”, Калашников оставил по себе добрую память.
Суд царский разошёлся с судом народным. Калашников, казнённый царём и “оклеветанный молвой”, становится народным героем.