Объяснение:
Я знаю, что есть люди с очень большими деньгами. Им кажется, что они могут купить все. И, действительно, у них есть прекрасные квартиры или даже дома, они ездят на красивых машинах. На них дорогая одежда, богатые ювелирные украшения. Казалось, живи и радуйся. Но мои родители говорят, что такие люди не более счастливы чем те, кто имеет скромный достаток.
Счастье за деньги не купишь. А что же такое быть счастливым? Быть счастливым — значит иметь крепкую дружную семью, любимую работу, верных друзей и, конечно же, здоровье.
Я понимаю, что деньги играют большую роль в жизни человека, но в то же время как за деньги купишь искреннее расположение окружающих тебя людей? Можно купить дорогие краски, оборудование, роскошную художественную мастерскую, но как создашь шедевр на полотне, если у тебя нет таланта? А талант за деньги не купишь. Никакие деньги не сделают из тебя поэта, музыканта...
Дума про Марусю Богуславку відтворює ті часи, коли український народ боровся проти турецьких і татарських загарбників, які спустошували міста й села, гнали в неволю наш народ. Це була тяжка доба для України.
Особливо хвилює своєю яскравістю образ турецької полонянки Марусі Богуславки, яка щиро переймається долею своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Це один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття.
Як засвідчують історичні документи, втікати з неволі могли переважно чоловіки. Українські жінки ж, які потрапляли до полону, могли звільнитися з ненависного рабства тільки під час козацьких походів. Доля українських бранок була трагічною. Полонянки тужили за рідною землею і нерідко, прагнучи помститися своїм поневолювачам, гинули.
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає "наша". Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. Але Маруся не хоче і не може повернутись у "рідну сторононьку", бо вже "потурчилась, побусурманилась". Але в душі Маруся назавжди залишилась співучою українкою. У серці в неї пекуча рана, що не загоюється з роками. Маруся добре розуміє, чим для неї може обернутись цей відважний крок, але все-таки зважується на нього. А це свідчить про надзвичайний патріотизм, любов до рідної землі та героїзм звичайної дівчини із квітучого українського міста Богуслава. Честь і вічна слава тобі, українська жінко!
