Пам'ятаю, як збентежила мене новела гр. тютюнника "климко". було таке вiдчуття, нiби я сам весь час знаходився поруч з головним героєм, страждав i радiв разом iз ним, переживав та вперто йшов до поставленоi мети. я бачив нашу украiну у страшнi часи воєнного лихолiття i пишався спiввiтчизниками, душi яких не затьмарили хмари нiмецькоi окупацii.нi, я зовсiм не заперечую значення iсторичноi науки, але завдяки таланту письменника минуле мого краю вiдкрилося менi виразно i болюче. подii твору зворушили мою душу, багато чому навчили, а головне - наповнили гордiстю за причетнiсть до народу, горде iм'я якому - украiнець.у цьому i полягає головне завдання лiтератури: показати життя, дiйснiсть у формi художнього вiдбитку, але вiдбитку такого, який сам являє собою життя. художня лiтература - це пiдручник життя, який дає нам iсторичнi знання, формує свiтогляд, впливає на морально-естетичне самовдосконалення. у загальнонародному значеннi твори художньоi лiтератури є тим невичерпним джерелом, яке живить громадянську та суспiльну свiдомiсть, збуджує соцiальну активнiсть i сприяє всебiчному вихованню читачiв.вiдкриваючи нову художню книгу, ми ще не знаємо нi ii змiсту, нi головних героiв. та прочитавши цей твiр, нiби пiднiмаємося ще на одну сходинку знань, мудростi, досвiду i вдосконалення власноi душi. я впевнений, що людство не могло б прогресивно розвиватися, якби не iснувало художньоi лiтератури. кращi твори, вiдбиваючи дiйснiсть народу у ii зв'язку з минулим, тим самим окреслюють загальний поступ вiд сучасного до майбутнього.життя, яке мiститься у творi, як мiнiкосмос, вiдбиває i виявляє в собi всесвiт, повноту людського життя i всю цiлiснiсть буття.
У повісті «Сіроманець» Миколи Вінграновського дядько Чепіжний виступає негативним персонажем. Він старшого віку, житель села, працює у колгоспі. Та часто ухиляється від роботи. «Поробиш ці дні і за мене, — сказав Чепіжний жінці. — Я довго не буду. Туди і назад». Він бездушний, погано відноситься до тварин : «Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі». Брехливий, всі збитки спирав на вовка. Не один раз вночі крав «у полі солому на мотоциклі». Повбивав вовчиху і вовченят, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив", ями копає по лісосмугах на звірів. Любить говорити неправду, навіть сторожиха баба Маня дала зауваження перед кореспондентами: «І тобі не стидно отаке городити». Користолюбний, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив», шукає від всього зиск, не вміє пробачати : «А збитки за козу? Я своє дарувати «за так» не звик!». А ще він злий і затаїв зло на вовка, постійно переслідує його, хоч Сіроманець вже старий і незрячий та не причиняє зла людям. Вовк відчував небезпеку від дядька, тому й «загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі». У словах Чепіжного багато ненависті, люті та неправди:" жри мене", "я сам би перегриз йому горло", "зуби не зуби, а метрові кілки затесані, язичище горить, як черінь, і пахне від нього кров'ю, почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмені й пшеницю". Мені не подобається дядько Чепіжний, бо він поганий, злий та жорстокий, не любить тварин, говорить неправду.
Существуют разные понятия о добре и зле. Многие считают, что зло можно изгнать, но это не так. Добро не может существовать без зла, а зло без добра. Например: Многие хотят совершать добрые дела, но как их совершить если кто-то не сделает, что- то плохое. Можно сказать также и о человеке, он не может быть полностью добрым, но и не злым. У него есть чувства, которые могут сделать кому-то больно, а кому-то хорошо. В любой ситуации человек может не так воспринять определены ответ или вопрос. Все мы устроены по разному. Поэтому думайте прежде чем, что-то сказать.
